56. Завоювання Росією Північного Кавказу. Кавказьська війна 1830 – 1864 рр.

Взаємовідносини Росії з народами Північного Кавказу в др. пол. 18 – на поч. 19 ст. посилилися. В цей час багато племен зверталися до Росії з проханням прийняття їх в підданство. В більшості випадків ця покірливість мала номінальний характер. До певного часу Росія не поспішала встановлювати на Пн. Кавказі свою воєнну і адміністративну політику. Приєднання Закавказзя змінило позицію Росію: управління не могло здійснювати свої зовнішньо-політичні цілі на Закавказзі не заріпившись на Пн. Кавказі. Проти Росії виступала Кабарда. На рос. землі здійснювалися набіги з Чечні. Дагестану, Черкесії. На Кавказ в 1816 р. був відправлений Єрмолов в якості Головнокеруючого і комадувачем кавказьким корпусом. В 1817 р. він прийнявся до насильницьких дій, що фактично ознаменувало початок Кавказької війни. Він вважав необхідним витіснити населення в гори і покінчити з розповсюдженими набігами. В той же час намагався укріпити зв'язки з тими народами на Пн. Кавказі, які підтримували Росію. З 1817 р. почав просування до Чечні і Дагестану, будуючи фортеці Грозная і Внєзапная. Повністю була ізольована аварія, тому необідне підкріплення рос. сил на Кавказі. З цим питанням Єрмолов звернувся до Олександра І. Командувач почав захоплювати в'язнів, яких брали в якості засобу політичної наживи на " вільні суспільства". Посилилася антиросійська пропаганда. В 1828 р. Газі-Магомед був проголошений Мухаммедом Ярагським першим імамом, політичним і духовним керівником Дагестану і Чечні, почав походи в Дагестан для активної боротьби проти Росії. В 1828 р. напали на фортецю Внєзапная. 1829 – похід на Аварію, завершився невдачею. Намагався підкорити собі аварських ханів, що загострило внутрішні міжусобиці. В 1830 р. Казі-Мулла публічно оголосив Росії газават ( одна з настанов ісламу, яка закликала до "Священої війни" проти "неврних" до повного їх знищення або навернення в мусульманство. Рос. керівництво прийняло рішення подавити цей рух. Паскевич в 1830 р. звернувся з "Прокламацією про населення Дагестану і Кавказьких гір", де оголосив Казі-Мулу війну. Розвернулася Кавказька війна проти імамата. Швидка перемога не вдалася через географічні умови Пн. Кавказу. Росія не мала ні стратегії, ні тактики, ні матеріальних ресурсів, тому використовувалися переговори з окремими гірськими власниками , яких хотіли схилити в бік Росії. Керівництво воєними оераціями здійснювало Воєнне міністерство на чолі з Чернишевим, але найважливіші рішення приймав Микола І. Кавказьким корпусом ( армією) командували: Паскевич, Головин, Воронцов, Барятинський. На поч. 1830 р. корпус Паскевича блокував Гімри, опорний пункт Газі-Магомеда. В 1831 загон Казі-мули захопив Кізляр. 17 жовтня 1832 р – битва в Гімрах. Другим імамом Газмат-Бек, але він не був на останній битві. Намагався розширити земельні володіння за рахунок Аварії, територій "вільних товариств", всього Дагестану. 1834 р – похід на аварське ханство і Хунзах, в результаті чого був вбитий. В 1834 р. – 3 імам Дагестану – Шаміль, який продовжував ідеологічну і політичну лінію Казі-мула, йому вдалося створити теократичну державу. В 1834 р. – перші зіткнення між Шамілєм і рос. військами. З 1834 – 1837 рр. Шаміль займається внутрішнім укладом імамата через неактивні воєнні дії. Англія намагалася зав'язати з Шамілєм зв'язки і в 1836 р. була затримана і конфіскована рос. урядом англійська шхуна " Віксен" з зброєю на борту. Це спричинило політичний конфлікт, після якого Лондон проводив більш стриману політику по відношенню до Кавказу. В 1837 р. Микола І прибув до Кавказу після чого наказав активізувати воєнні дії, як наслідок в 1839 р. Шаміль отримав нищівну поразку біля Ахульго, але в 40-ві р. 19 ст. шаміль відплатив, як наслідок – знову встановив владу в Дагестані. Похід Шаміля в Осетію і Кабарду закінчився лише грабунком і звичайним набігом. 40- р держава Шаміля занепадає. Він втрачав підтримку і тому посилював репресії. В 1846 р. Воронцов замість карательних експедицій перейшов до планомірного руху в гірські райони. частина прибічників Шаміля почали переговори з рос. командуванням і перехід на їх сторону. В 1853 р. рос. війська остаточно витіснили Шаміля в гірський Дагестан. Кавказька армія під керівництвом Барятинського провела наступ на гірські райони Пн. Кавказу після закінчення Кримської війни. Цьому сприяло поширення рос. орієнтації серед гірських народів, які надавали підтримку Барятинському. Долю Чечні вирішила битва за аул Ведено, де поле битви Шаміль покинув. В 1859 р. впав і останній прихисток Шаміля аул Гуниб, імамат зупинив своє існування. В ході війни самостійно боролися проти Росії черкеси, які здійснювали набіги на Кубань, а в 1840 р. захопили декілька укріплень на чорноморському узбережжі. В 1848 р. Мухамед –Емін став вождем черкесів і активізував боротьбу проти росіян. В листопаді 1859 р. Мухамед Енім признав себе переможеним і присягнув на вірність Росії. В 1861 р. Росія висунула ультиматум черкесам вимагаючи їх повної покірності ( проголосив сам Олександр ІІ). В 1863-1864 рр. рос. війська зайняли всю територію по пн. склону Кавказького хребта. Травень 1864 – взяти штурмом Кбаада – остання точка супротиву черкеського народу. Закінчення Кавказької війни завершило останній етап приєднання Кавказу до Росії.