20. Особливості відносин з країнами Далекого Сходу, Центральної та передньої Азії. Нерчинський трактат.

Перші зв'язки між Російською державою і Китаєм відносяться до XIII століття . Вже в XVI столітті при Івані Грозному було споряджено 2 Посольства для пошуку шляху в Китай через Середню Азію і Монголію. Російські козаки і селяни заселяли Забайкалля і Приамурський край, побудували уздовж Амура кілька острогів. Незважаючи на те, що землі російських поселенців не межує ні з родовими землями маньчжурів, ні з Китаєм, проте уряд Китаю поставилося до них украй вороже, побоюючись догляду недавно підкорених маньчжурами евенкійських та інших племен до росіян. Після переходу деяких великих родів під покровом Росії маньчжурської уряд цінського Китаю стало домагатися відходу росіян з берегів Амура. У той же час уряд Росії з метою встановлення мирних відносин направляло в Китай своїх представників. У 1654 в Пекін прибув російський посол Федір Байков , місія якого тривала до 1658. Однак вона завершилася безуспішно через небажання цінської влади йти на які б то не було угоди.. У 1675 з Москви до Пекіна було направлено велике посольство на чолі зі Спафарием. Посольство Спафарія більше року перебувало в Пекіні, але не змогло досягти ніяких позитивних результатів. Ціни продовжували наполягати на відході росіян з Приамур'я і видачу вождів місцевих племен, які взяли російське підданство. Після придушення повстань китайців в континентальному Китаї і на Тайвані маньчжури почали військові дії проти росіян. У 1684 військо маньчжурів підійшло до Албазине. Жителі острогу, яких налічувалося 350 чоловік, захищалися до останньої можливості, але були змушені його залишити.т У 1685 було утворено Албазинське воєводство, до якого увійшла долина Амура по обох берегах річки від злиття Шилки і Аргуні . Маньчжури знову направили значні війська з артилерією до Албазине, але цінські війська не змогли взяти острог і почали будувати навколо нього високий вал, щоб відрізати поселенців від решти світу.

27 серпня 1689 Нерчинський договір був укладений. З російського боку його підписали Ф. А. Головін , І. О. Власов і С. Корницкий , від цинського уряду - Сонготу , Тун Гоган і лантаном .

Згідно зі статтями договору: Росія поступалася Цінської імперії майже всі землі по верхньому Амуру і ліквідувала там російські поселення . російське місто Албазин підлягав «розорення до основи» . ціни НЕ мали заселяти « Албазінські землі», що стало досягнутим російською стороною завуальованим обмеженням суверенітету Китаю на лівому березі Амура. Втрішувала проблеми, пов'язані з перебіжчиками і особами, що скоїли злочини на терито -рії протилежної сторони. дозволяла взаємну торгівлю між підданими Росії і Цінською імперією. визначала порядок вирішення прикордонних суперечок.

21. Культура в Росії в хуіі ст.

Сімнадцяте століття як культурна епоха в Росії починається і закінчується раніше календарного сімнадцятого століття: початком його вважають смерть Івана Грозного і воцаріння його сина Федора ( 1584 ), а кінцем - сходження на престол Петра Першого ( 1689). Головною тенденцією в розвитку культури цього періоду стало «обмірщеніє» - набуття світського характеру, що проявилося у всіх областях культури . XVII в . характеризувався помітним зростанням грамотності серед різних верств населення. Широке поширення отримують навчальні посібники. Особливою популярністю користувався «Буквар » Василя Бурцева ( 1633 ) . З'являлися середні школи , де вивчали іноземні мови та інші предмети ( 1640 -ті - приватна школа боярина Ф. Ртищева для молодих дворян ; 1650 -ті - школа в Чудовому монастирі ; 1660 -ті - державна школа для піддячих ) . У 1687 р. слов'яно -греко- латинське училище набуло статусу академії і стало першим у Росії вищим навчальним закладом. При царському дворі поширювалася рукописна газета « Куранти ». Твори громадської думки початку століття створювалися під свіжим враженням Смутного часу , бурхливі події якого розглядалися в них з різних точок зору. Дяк Іван Тимофєєв у « Временнике » ( 1620-і рр. . ) засуджував Грозного і Годунова , що винищували боярство і тим , на його думку , послаблювали царську владу. Авраамій Паліцин у своїй « Оповіді » звинувачував російських людей в забутті релігії і моральності. У середині та другій половині XVII в . з'являються твори Симеона Полоцького (перші пам'ятники поезії та драматургії ) , «Політика » Юрія Крижанича , в яких обгрунтовується корисність самодержавства для розвитку країни. Панівним стилем в церковній архітектурі остаточно стає шатровий стиль . Проте вже в другій половині XVII ст . він поступово втрачає свої позиції. Церкви середини XVII ст. , як правило , порушували хрестово - купольні зразки , відрізнялися асиметрією і надзвичайно багатою декоративною прикрасою фасадів ( московські церкви Різдва Богородиці в Путінках , Трійці в Никитниках ; ярославські церкви Іллі Пророка , Іоанна Златоуста ) . Цей стиль в архітектурі отримав назву « нарышкинськое » (або московське , або північне ) бароко . З цивільних будівель найбільш чудовими були Теремний палац Московського Кремля і дерев'яний палац Олексія Михайловича в Коломенському ( не дійшов до наших днів). Контроль за діяльністю живописців здійснювала Збройна палата Кремля. У іконопису першої половини XVII в . продовжувала панувати « Строгановская школа » , майстри якої ( Прокопій Чиріно ) все своє мистецтво присвячували ретельному і технічно досконалого виконанню канонів . У другій половини XVII в . помітним явищем стає живопис Симона Ушакова , в якому вже проявляються реалістичні тенденції : він пише ікони з урахуванням анатомічної будови обличчя , використовуючи світлотінь і перспективу( «Спас Нерукотворний »). Нові риси живописного мистецтва проявилися і в парсунах - портретах реальних осіб ( царів Олексія Михайловича та Федора Олексійовича , юного Петра I) , виконаних в іконописній манері.