91. Реформи Перовського в удільному селі

Граф (з 1849) Лев Олексійович Перовський (20 вересня 1792 - 21 листопада 1856) - один з братів Перовских, до якого особливо благоволив імператор Микола I. У 1841-52 рр. міністр внутрішніх справ, в 1852-55 рр. міністр уділів. Учасник раннього етапу декабристського руху, член "Союзу благоденствія". Перейшовши на цивільну службу, був членом, потім віце-президентом Департаменту уділів, сенатором, товаришем міністра уділів. У 1841 році призначений міністром внутрішніх справ зі збереженням посади товариша міністра уділів. Йому належить ряд перетворень в управлінні та устрої питомих селян. Досить значною була діяльність Перовського і в комісіях з селянського питання, результатом якої була його «Записка». Ключовим моментом затіяної ним реформи удільного села стало введення громадської оранки. Зібраний на громадських полях хліб становив продовольчі запаси на випадок неврожаю. Його надлишки продавалися, а виручені гроші витрачалися на купівлю породистої худоби, впровадження нових агрономічних технологій, пристрій сільських шкіл, лікарень та ветеринарних пунктів. Важливою мірою стала також заміна подушного оброку поземельним. Землі, що перевищували встановлену норму, вилучалися і здавалися селянам в оренду за додаткову плату. Нарешті, був проведений взаємний обмін частини удільних і державних земель з метою концентрації та укрупнення удільних маєтків. За допомогою цих заходів передбачалося досягти більш рівномірного розподілу землі між селянами, підняти врожайність зернового господарства, а отже, прибутковість удільного села в цілому. Проте вже в 1828 р почалися виступи удільних селян проти "відрізків" і громадської оранки. Першими піднялися 1, 5 тис. селян Качкінского наказу Вятської губернії. Комітет міністрів і імператор затвердили пропозицію Л.А.Перовского про покарання учасників хвилювання. Ще більший протест реформа викликала у державних селян, що побоювалися переводу в удільне відомство. Державні селяни користувалися ширшими, ніж інші категорії селян, правами у господарській діяльності, мали більше можливостей переходу в інші стани або переселення в інші місцевості, що суттєво полегшувало їх становище порівняно з панщинними селянами, тому перевод в їхньому уявленні, уподібнювався закріпачення. У 1830 р пермські державні селяни вважали збільшення норм збору "запасного хліба" і заміну на офіційних паперах "орла" державної печатки "ведмедем" пермського губернського герба доказами передачі їх "на спадок". Подальші події сприяли зростанню напруженості. У 1830-1831 рр. по Росії прокотилася холерна епідемія, в 1832-1833 рр. - Неврожаї. Восени 1834 почалися заворушення в Пермській губернії. Апогей їх припав на літо 1835, коли в Кунгурскому повіті між повсталими селянами і військами розгорнулося справжній бій. У вищих шарах російського суспільства була поширена думка, що реформа Л.А. Перовского, незважаючи на ще небагатий адміністративний досвід реформатора, в основному вдалася і що селяни від її проведення тільки виграли.