46. Повстання декабристів

Після тривалих дискусій Південне і Північне товариства визначили час спільного виступу — літо 1826 року (цар мав прибути на військові маневри в Україну). Але несподівана смерть Олександра I у Таганрозі (листопад 1825), невизначеність у питанні успадкування російського престолу (зречення Костянтина від престолу, яке імператорська родина зберігала в таємниці) підштовхнули змовників до негайних дій.

14 (26) грудня 1825 року у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві, Миколі I, члени Північного товариства організували в Петербурзі повстання.

Від присяги новому царю солдати відмовилися й прийняли рішення йти на Сенатську площу. Відповідно до плану, передбачалися дії у трьох напрямах: 1)захоплення Зимового палацу та арешт царської родини; 2) оволодіння Петропавлівською фортецею, що тримала центр Петербурга під прицілами своїх гармат; 3) встановлення контролю за діями Сенату, оголошення Маніфесту до народів Росії, у якому повідомлялося про повалення царського режиму та програма майбутніх суспільних реформ: знищення кріпацтва, ліквідацію рекрутства, проголошення громадянських свобод і скликання Установчих зборів.

З самого початку свого здійснення план зазнав невдачі. Сенатори рано-вранці присягнули імператору і роз'їхалися по домівках. Повстанці (понад 3 тис. солдатів на чолі з 30 офіцерами) чекали появи С.П.Трубецького. Але диктатора все не було. Трубецкой змінив повстанню. На майдані складалася обстановка, що вимагала рішучих дій, а на них-то і не наважувався Трубецькой. Був обраний новий диктатор  — князь Євген Оболенський, який тричі намагався (марно) зібрати військову раду.

У цих умовах Микола і прибіг до посилки для переговорів з повсталими митрополита Серафіма і київського митрополита Євгенія. Обидва вже знаходилися в Зимовому палаці для подячного молебню з нагоди присяги Миколі. Думка послати митрополитів для переговорів з повсталими прийшла Миколі в голову як спосіб пояснити законність присяги йому, а не Костянтинові через духовних осіб, авторитетних у справах присяги, «архіпастирів». Але у відповідь на мову митрополита про законність необхідної присяги і жахах пролиття братської крові «бунтівні» солдати стали кричати йому з рядів.

Микола I перехопив ініціативу — повстанців оточили урядові війська. У їхньому розпорядженні були 36 гармат і кавалерія. Микола I віддав наказ стріляти по повстанцях картеччю. До вечора повстання було придушене. Намагаючись виправити становище та продовжити боротьбу, 29 грудня 1825 року члени Васильківської управи С.І.Муравйов-Апостол і М.П.Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку в с. Триліси поблизу Василькова на Київщині. Проте вже 3 січня 1826 року ^[4] біля с. Ковалівки повстанці зазнали поразки в бою з переважаючими силами лояльних Миколі Iвійськ.

Причини поразки декабристів

1. Відсутність єдиного центру і керівництва повстанським рухом.

2. Непідготовленість виступів.

3. Повільність і нерішучість у діях повсталих.

4. Відсутність єдності у лавах декабристів, розбіжності у їхніх поглядах.

5. Відсутність підтримки з боку народних мас.

Історичне значення повстання декабристів

1. Повстання декабристів було першим організованим виступом озброєної опозиції проти самодержавства в Росії.

2. Це була перша спроба знищення самодержавства дворянами, що були його опорою.

3. Приклад декабристів став високим моральним зразком боротьби для наступних поколінь.

4. Ідеї декабристів, що особливо стосуються прав народу про вільне життя, вплинули на формування і розвиток українського визвольного руху.