26. Боротьба дворянських угруповань за владу при спадкоємцях Петра і.

Наприкінці свого життя Петро I так і не призначив спадкоємця престолу. Це було пов'язане з тим, що він не бачив біля себе гідного наступника. З його численних дітей до 1725 р. залишилися в живих небагато. Сини, народжені його другою дружиною Катериною, померли ще в дитинстві. З шести дочок залишалися в живих дві: сімнадцятилітня Ганна, заручена з герцогом Карлом Фрідріхом Голштейн-Готторпським, і шістнадцятирічна Єлизавета. Внуку Петра – Петру – сину померлого у 1718 р. спадкоємця престолу Олексія, було в той час тільки десять років, внучці Наталі, дочці Олексія, – одинадцять. Види на престол мали і дочки зведеного брата Петра Івана V: Катерина, що народилася в 1692 р., видана в 1716 р. заміж за герцога Карла Леопольда Мекленбург-Шверинського, і Ганна, на рік молодша за сестру, у 1710 р. одружена за герцога Фрідріха Вільгельма Курляндського і Земгальського, через два місяця після весілля – вдова. Нарешті, як кандидатура спадкоємця розглядався наречений, а потім – чоловік Ганни Петрівни герцог Фрідріх Голштейн Готторпський. Але Ганна і її жених в листопаді 1724 р. відмовилися від всіх прав і претензій на трон за себе і за своїх нащадків. Однак Петро не прийняв відмови від престолу династії Голштейн-Готторпської. Катерина I стала імператрицею з волі гвардії, що підтримала А. Д. Меншикова і відкинули пропозиції старої родовитої аристократії, яка групувалася навколо князя Д. М. Голіцина і братів Долгорукових. Після смерті Катерини і сходження на престол підтриманого Меншиковим Петра II настав зоряний час Долгорукових. «Полудержавний господар» був заарештований, позбавлений багатств і звань, засланий до Березова. Створена ним в 1726 р Верховна таємна рада опинилася в руках Долгорукових і Голіциних. Раптова смерть п'ятнадцятирічного Петра II дала верховникам шанс здійснити давню мрію: поставити самодержця під контроль аристократії не тільки фактично (як за Петра II), але і юридично. Саме тому вони зупинили свій вибір на герцогині курляндскій Ганні, дочки зведеного брата Петра I Івана. Їй було запропоновано підписати кондиції: новій цариці пропонувалося правити спільно з Верховною таємною радою, не сміючи без його згоди починати війну, укладати мир, вводити податки, не приєднувати нових земель, не призначати у вищі військові і придворні чини. Карою за невиконання кондицій було позбавлення престолу. Анна Іванівна кондицію підписала, але, прибувши до Москви і розібравшись у настроях дворянства, їх розірвала і оголосила про намір правити самодержавно.

27. Царювання Єлизавети Петрівни. Розширення прав і привілеїв дворянства.

Єлизавета Петрівна - російська імператриця (1741-62), дочка Петра І.

Основними засадами внутрішньої і зовнішньої політики Єлизавета проголосила повернення до Петровським перетворенням. В цілому внутрішня політика Єлизавети Петрівни відрізнялася стабільністю і націленістю на зростання авторитету і мощі державної влади. З цілої низки ознак можна сказати, що курс Єлизавети Петрівни був першим кроком до політики освіченого абсолютизму, що здійснювалася потім при Катерині II. Ліквідувала біронівщину і відновила у Росії систему дер­жавного управління часів свого батька. Сприяла зміцненню Російської імперії і розширенню приві­леїв дворянства. У 1746 за дворянами було закріплено право володіти землею і селянами. У 1760 році поміщики отримали право засилати селян до Сибіру з заліком їх замість рекрутів. Селянам було заборонено вести грошові операції без дозволу поміщика. У 1755 році заводські селяни були закріплені в якості постійних (посесійних) працівників на уральських заводах. Під час її правління знову почав працювати Сенат (1741). Відновили свою роботу колегії, прокуратура, міські магі­страти. Було скасовано смертну кару, зменшено штати і звужено сферу діяльності Таємної канцелярії. У 1754 створила покладену комісію для вироблення нового зведення законів. Комісія розробила проекти реформ, спрямованих на секуляризацію церковних земель, законодавче оформлення дворянських привілеїв. Під впливом свого фаворита О. Г. Розумовського, з яким Єлизавета була у маргінальному шлюбі, у 1744 р. здійснила подорож в Україну. Єлизавета Петрівна задовольнила прохання козацької старшини про відновлення в Україні гетьманства. Новим і останнім гетьманом Лівобережної України було обрано у 1750 р. на раді у Глухові К. Г. Розумовського. За царювання Єлизавети Петрівни були скасовані об­тяжливі для українців мита, дозволена вільна торгівля між Малою та Великою Росією, з України виведені російські полки, відновлено вибори митрополита, київського. Функції зносин з Україною передані із Сенату до Колегії закордонних справ Російської імперії. За часів Єлизавети Петрівни Росія взяла участь у Семи­літній війні 1756^_63р. У ході російсько-шведської війни 1741-1743 Єлизавета зробила так, що Росія отримала невелику частину Фінляндії. Намагаючись протистояти зрослої мощі Пруссії, Єлизавета уклала антипрусской союз з Австрією і активно сприяла завершенню в 1745 р австро-прусського, а в 1748 р австро-французького конфлікту за австрійську спадщину. мператриця надавала великого значення розвитку російської культури, освіти, науки. В 1755 по її велінням був відкритий перший в країні Московський університет. Була заснована Академія мистецтв, створені видатні пам'ятки культури (царськосільський Катерининський палац та ін.). Надавала підтримку М. В. Ломоносову та іншим представникам російської науки і культури. В останній період царювання менше займалася питаннями державного управління, передоручення його П. І. та І. І. Шуваловим, М. І. та Р. І. Воронцовим та ін. Період царювання Єлизавети - період розкоші і надмірностей. При дворі регулярно проводилися бали-маскаради. Сама Єлизавета Петрівна задавала тон і була законодавицею мод.