38. Участь Росії в 3-й антифранцузькій коаліції.

Антифранцузькі коаліції - тимчасові військово-політичні союзи європейських держав, які прагнули до відновлення у Франції монархічної династії Бурбонів у період Французької революції. Всього було створено сім коаліцій. Третя антифранцузька коаліція склалася в 1805 р насамперед з ініціативи Англії, якій Наполеон погрожував вторгненням. Початок був покладений укладанням англо-російського Петербурзького союзного договору, до якого приєдналися Австрія. Так сформувалася третя анти французька коаліція, в яку увійшли також Швеція і Неаполитанське королівство. Створена коаліція була не міцною. Кожен з союзників мав власні інтереси. Головною ж метою, заради якої створювалася коаліція, було встановлення в Європі такого порядку, який не дозволив би Франції проводити подальші захоплення і погрожувати незалежності сусідніх країн. Задача звергнення Наполеона і реставрація Бурбонів не ставилася перед коаліцією. Не дивлячись на домовленість об’єднати військові зусилля проти Франція, більша частина армії Австрії була направлена на Італію для встановлення там власного режиму. В результаті ще до підходу російських військ в жовтні 1805 року австрійська армія генерала Мака капітулювала в Ульмі. Ця перемога французів поставила в тяжке становище російські військові сили під командуванням Кутузова, які вимушені були відступити. Але головний бій було попереду - це було знаменита битва під Аустерліцем. Аустерлицька битва 12 грудня 1805 - Генеральна битва між російсько-австрійської і французькою арміями відбулося біля містечка Аустерліц в Моравії. Російсько-австрійська армія налічувала майже 86 000 чоловік при 350 гарматах. Кутузов радив російському і австрійському імператорам не давати битви і продовжити відступ, але Олександр I наполіг і фактично сам прийняв на себе командування, наполягаючи на наступі, що і призвело до трагічних результатів. В результаті союзні війська при великих втратах відійшли. Втрати російських військ склали 16 тис. убитих і поранених. В результаті поразки під Аустерліцем третя антифранцузька коаліція розпалася. Австрія змушена була підписати Пресбургський мирний договір з Францією (26 грудня 1805), за яким вона визнала всі французькі захвати в Італії, в Західній і Південній Німеччині. Австрія втратила велику частину своїх володінь. У червні 1806 Наполеон I створив з держав Західної та Південної Німеччини Рейнський союз, включивши його у військовий блок з Францією. Прусія булла налякана і не думала в даний період про борьбу с Наполеоном. Росія була змушена зупинити військові дії і відкликати свій експедиційний корпус.

39. Російсько-французькі відносини в 1806-1807 рр. Тільзитський мир

Поразка під Аустерліце мало далековидні політичні наслідки: Австрія заключила Пресбурзький договір з Францією; Прусія була вкрай налякана і не думала в цей період про боротьбу з Наполеоном; Росія була вимушена зупинити військові дії і відізвати свій експедиційний корпус. 3 коаліція розпалася.

Перед урядом Олександра І постала задача розробки нової зовнішньополітичної програми. При цьому приходилось оцінювати посилення Франції в Середземноморї і на Близькому Сході. Наполеон заволодів фактично всім західним узбережжям Адріатичного моря, значно закріпив свій вплив в Константинополі. Незабаром після Аустерліце турецький султан признав за Наполеоном імператорський титул і почав встановлювати з ним тісніші політичні контакти. В цих умовах в січні 1806 року відбувся ряд нарад наближених Олександра, а також засідання спеціальної Ради при царі. Думки вищих чиновників розділилися. Одні наполягали на продовженні боротьби проти Наполеона разом з Англією і новими союзниками , інші пропонували вернутися до політики «вільних рук», треті вважали можливим заключити мир з Францією при умові розмежування сфер впливу в Цн. Європі,Середземноморї і на Балканах. Одночасно велися переговори в Лондоні про новий союз проти Наполеона і в Парижі – про заключення миру. Російський довірений в справах П.Убрі., перевищив свої повноваження, підписав в Парижі з французьким міністром закордонних справ Ш.М. Талейраном конвенцію, в якій признавалися всі завоювання Наполеона в Європі і його домінуючий вплив в Середземноморї.Конвенція не відповідала інтересам Росії і не була ратифікована Олександром І. Стан війни між Росією і Францією формально зберігався.

Після невдачі місії Убрі російський уряд взяв курс на на продовження війни з Наполеоном. Основні зусилля були зосереджені на установленні союзу з Прусією. В 1806 р. утворилася 4 антинаполеонівська коаліція фактично в складі Прусії, Англії, Швеції. Однак військово-політичні події розвивалися так стрімко, що формально коаліція в такому складі не була закріплена і існувала на основі російсько-пруської угоди. Прусія поспішила почати військові дії, поставивши на початку жовтня 1806 року ультиматум Наполеону. Уже в середині жовтня 1806 року в бою при Йені і Ауерштедті французькі війська наголову розбили пруську армію. На континентті Росія знову залишилася один на один з Францією. Їй прийшлося воювати, так як Наполеон грозився витіснити Росію із Польщі, установити барєр між нею і Західною Європою, повністю підірвати її вплив на Близькому Сході.

Військові дії ,які розгорнулися в Східні Прусії, відбувалися у важких умовах для Росії. Вона одночасно вела війну з Туреччиною на Балканах, з Персією і Туреччиною на Закавказзі. Не дивлячись на це, Наполеон не добився розгрому російської армії. Навпаки після боїв під Пултуском і Прейсіш-Ейлау стало ясно, що війна затягнеться. Олександр надіявся на перелом у війні, підтримку Прусії і Великобританії. Але весною 1807 року хід військових дій змінився не на користь союзників. Вирішальний бій був у Фрідланда. Рос. Армія зазнала поразки і відступила за Неман. Французькі війська вийшли до кордону з Росією. Олександр розумів, що продовдення війни буде вкрай важким для Росії. Прусія була фактично розгромлена.Англія постіно порушувала свої обовязки.

Військова невдача, важка політична обстановка на Сході, втрата надії на поміч союзників, небезпека вторгнення Наполеона в межі Росії – змусило Олександра І прийняти рішення про припинення боротьби і підписання миру з Францією. Одночасно і сам Наполеон, призупинивший після Фрідланда активні дії і не проявивший явних намірів перейти рос. Кордон. Все вище згадане привело до початку мирних переговорів Росії і Францією в Тильзиті.

Російсько-французькі переговори в Тильзиті прошли в декілька етапів. 21 червня 1807 року було підписано перемиря, 25 червня відбулася особиста зустріч двох імператорів на Немані.На зустрічі було вирішено заключити мирний договір. Обидві сторони втомилися від війни розуміли необхідність підписання . Але зберігалися глобальні політичні суперечності. Олександр І добивався збереження пруської держави, невтручання Франції в рос-турецькі відносини. Наполеону був необхідний не тільки мир, но і союз з Росією, щоб вона приєдналася до континентальної блокади Англії. В звязку з цим російська дипломатія була вимушена заключити мирний і союзний договори. За миром – Прусія зберігала незалежність, але її територія значно зменшилася.Було утворено Герцогство Варшавське під протекторатом Наполеона. Олександр визнав панування Франції над Іонічними о-ми і передати Наполеону бухту Катор в Адріатиці. Позиції Росії в Середземноморї були втрачені.

Союз передбачував- обовязок Розії вступити до континентальної блокади Англії, увипадку її відмови заключити мир з Францією, посередництво Франції в російсько-турецькому конфлікті.

Російське суспільство негативно сприйняло цю угоду. Нова політика Ол. Піддавалася критиці. Ходила думка,що Тильзитський мир був вкрай невідгний для Росії і що Наполен переіграв Олекс. Головне є тим , що Росія зберегла політичну незалежність .Вона отримала довгу перерву. Це дало їй вирішити свої інші зовнішньополітичні відносини з Турцією, Персією,Швецією.