85. Національне питання у внутрішній політиці самодержавства наприкінці хіх – на початку хх століття.

Суперечливістю і непослідовністю відрізнялося законодавство з національного питання, яке, поряд з аграрним і робітничим, в багатонаціональній Російській імперії придбав до початку XX ст. особливої ​​гостроти. 9 губерній Литви, Білорусії та Правобережної України, розташовані уздовж західного кордону Російської імперії мали в силу цього важливе для неї стратегічне значення, були разом з тим регіонами гострих соціальних, національних і релігійних протиріч. Переслідуючи мету зміцнення "російського елементу" в цих регіонах, Столипін поставив питання про введення в них органів земського самоврядування за зразком великоруських губерній. Але щоб забезпечити в земствах більше місць російським поміщикам і православному духовенству, вирішено було істотно знизити для них майновий ценз. З 9 західних губерній земства вирішено було ввести в трьох і трьох західноукраїнських губерніях, оскільки в інших трьох литовських губерніях було мало російських поміщиків. Ухвалений Думою в 1910 р закон був відкинутий Державною радою, який виступав проти розширення земського самоврядування в принципі. У березні 1911 Дума і Державна рада були розпущені на три дні, протягом яких земства у західних губерніях були введені царським указом. У 1912 р виникло холмське питання. 23 червня 1912 в Державній думі пройшов закон "Про виділення зі складу губерній Царства Польського східних частин Люблінської та Седлецької губерній з утворенням з них особливої ​​Холмської губернії". Холмщина з переважаючим в ній українським населенням вводилася до складу російських губерній. Її було вирішено використовувати як форпост русифікації. На території новоствореної губернії встановлювалося великоросійське адміністративне управління, в установах і школах заборонялося спілкування польською мовою. У відповідь па цей акт польські націоналісти ініціювали антиросійську кампанію в Державній думі і в пресі. Активно діяло католицьке духовенство. Одночасно підняли свій голос західноукраїнські націоналісти на чолі з відомим професором історії М. С. Грушевським, що оголосили Холмщину "колискою українства". Під впливом революційних подій в Росії наприкінці 1905 Фінському сейму були повернуті законодавчі права, у Фінляндії вводилося загальне виборче право. Однак після поразки революції самодержавство пішло па обмеження автономії Фінляндії. У 1908 р був виданий указ, за ​​яким з відання сейму вилучалися питання військової повинності, а за законом 1910 та питання про податки, охорону державного порядку, грошову систему, митний тариф та ін. Все це передавалося у відання Державної думи.

86. Балкани і східне питання у зовнішній політиці Росії в 1906-1913 рр.

Нове загострення військово-політичної ситуації відбулося в 1912-1913 рр. За безпосередньої участі Росії в кінці лютого 1912 між Сербією і Болгарією було укладено військовий союз, спрямований проти Туреччини. Згідно з угодою військові дії могли бути відкриті тільки за згодою Росії. У разі поразки Туреччини Македонія, відходила від Туреччини, ділилася на три частини: велика віддавалася Болгарії, менша - Сербії, решта, спірна, передавалася на арбітраж Росії. Через два місяці між цими країнами була укладена і військова конвенція, яка передбачала чисельність військ, які повинні були виставити Сербія і Болгарія проти Туреччини, а також проти Австро-Угорщини, якщо вона вплутається у військовий конфлікт. Незабаром до цієї угоди приєдналася і Греція. Так створився Балканський союз (або "Балканська Антанта"). Чорногорія хоча формально і не входила в цей союз, але перебувала під одним скіпетром з Сербією. Росія прагнула використати цей блок проти Німеччини та Австро-Угорщини, а також проти Туреччини. Англія і Франція теж підтримували цей блок, розглядаючи його як нового союзника проти Німеччини. Невдачі турецької армії у війні з Італією викликали нову політичну кризу в Туреччині. Це викликало серію виступів з боку пригнобленого населення національних регіонів. Найбільш значними були повстання, що спалахнули влітку 1912 в Албанії та Македонії. Турецькі власті відповіли страшною різаниною мирного населення, яка викликала вибух обурення в Болгарії, Сербії та Чорногорії. Спроби російської дипломатії запобігти війні не увінчалися успіхом. Військові дії почала Чорногорія 26 вересня (9 жовтня) 1912, а 5 (18) жовтня війну Туреччині оголосили Болгарія і Сербія, наступного дня до них приєдналася Греція - почалася Перша балканська війна. Союзні сили швидко розбили турецьку армію. 21 жовтня (3 листопада) Туреччина звернулася до великих держав з проханням про мирне посередництво. Російський уряд ухвалив рішення стримати союзників. Сербії і Чорногорії воно пригрозило фінансовими санкціями, вимагаючи припинити військові дії. Особливий натиск був зроблений на Болгарію. Російський Чорноморський флот був приведений у повну бойову готовність. Але незабаром атаки болгар у Чаталджінських висотах були відбиті турецькими військами, і побоювання російської дипломатії були зняті. У цей час Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум - очистити захоплене нею узбережжі Адріатичного моря. За порадою Росії Сербія вивела свої війська з Адріатичного узбережжя. На короткий час військові дії були припинені, але в січні 1913 до влади в Туреччині знову прийшли младотурки. Вони відновили військові дії проти військ Балканського союзу, але турецька армія знову зазнала нищівної поразки. Однак натиск Росії, до якої приєдналася і Англія, на країни Балканського блоку змусив його розпочати мирні переговори з Туреччиною. У травні 1913 в Лондоні була скликана мирна конференція. 17 (30) травня був підписаний договір, за яким майже вся європейська територія Туреччини передавалися країнам-переможницям, Туреччина визнавала незалежність Албанії. Австро-німецькій дипломатії незабаром вдалося розколоти Балканський союз зі спірних територіальних питань, що призвело до Другої Балканської війни, тепер уже між країнами-переможницями - колишніми союзниками. 16 (29) червня 1913 Болгарія раптово почала штурм сербських і грецьких позицій. Але вони відкинули болгар до вихідних рубежів. 9 (22) липня 1913 болгарський цар Фердинанд звернувся до Росії з проханням про посередництво. Російська дипломатія зажадала укладення миру. У серпні відкрилася мирна конференція в Бухаресті, в якій брали участь представники не лише воюючих сторін, але й великих європейських держав. За мирним договором від 28 червня (10 серпня) 1913 Болгарія була змушена поступитися не лише завоювання, а й свої споконвічні території: Сербії та Греції - майже всю Македонію, Румунії - Південну Добруджу, Греції - Салоніки з прилеглою областю, Туреччини - Адріанопольської область. Балканські війни 1912-1913 р завершили процес звільнення слов'ян Балканського півострова від османського ярма, але разом з тим стали прологом Першої світової війни.