32. Розвиток промисловості Росії у першій половині хіх століття.

У першій половині XIX століття в Росії з'явилися промислові села. У центрально-промислових губерніях (Московської, Володимирської, Ярославській, Костромській, Нижегородській, Тверській і Калузької) виникло значна кількість торговельно-промислових сіл, де фактично відбулося повне відділення промисловості від землеробства. Основним заняттям жителів цих селищ були різного роду промисли і торгівля; хліборобство було відсутнє, використовувалися тільки садибна земля, сіножаті і вигони, а орна звичайно здавалася в оренду. Так, зовсім не займалися землеробством жителі с.Іваново - найбільш значного центру бавовняної промисловості, прозваного «російським Манчестером». У відомих центрах слюсарних промислів Павлове і Ворсма в 1851 р. землеробством займалися 10% дворів. Великі торгово-промислові села, як правило, ставали центрами того чи іншого виду промислу, формуючи навколо себе промислові округу. Центром великого шкіряно-взуттєвого району село Кімри, яке славилося виготовленням різноманітної взуття для військових замовлень, на широкий попит населення, в тому числі і на задоволення, вишуканих смаків привілейованих станів. Торгово-промислові селища належали найбільшим магнатам Росії - Шереметєвим, Юсуповим, Паніним, Голіциним, Воронцовим, Татищевим, Щербатовим. Монопольне становище цих власників, привілеї і вплив забезпечували селянам захист від втручання в їх життя чиновницько-бюрократичної місцевої влади. Виходячи з прагнення підвищити прибутковість маєтків, поміщик використовував різноманітні заходи до заохочення промислової діяльності своїх кріпаків ( вилачували більшу платню корінним селянам, надавали позики). Торгово-промислові села, виступаючи в ролі центрів закупівлі сировини та збуту продукції даного промислу, грали величезну роль у формуванні промислових округів, в переході від дрібнотоварного виробництва і селянських промислів до капіталістичного, в складанні капіталістичної мануфактури. Велику роль у становленні промисловості зіграла так звана розсіяна мануфактура, за якої підприємець-скупник роздавав роботу селянам-надомникам. Пізніше цих працівників стали збирати під один дах, де вони працювали на основі детального поділу праці. Таким чином, поступово накопичувалися капітали, готувалися кваліфіковані кадри для майбутніх великих промислових підприємств. Кількість промислових підприємств до 1860 року зросла до 1 тис., але більшу їх частину складали дрібні виробництва, де працювали по 10-15 осіб. Але ще багато було підприємств, що базувалися на кріпосній праці: старі гірничодобувні рудники і заводи, а також вотчинні мануфактури, засновані поміщиками. Багато які з них знаходилися в кризовому стані і поступалися в конкуренції підприємствам, заснованим на найманій праці, внаслідок низької продуктивності, поганої якості продукції. Розвиток російської промисловості відбувалося нерівномірно. Так, найбільш швидкими темпами розвивалося бавовняне виробництво. У 1850-ті роки Росія посідала п'яте місце у світі в вовняної промисловості, а виробництво полотняних і шовкових тканин перебувало в стані застою. Російська металургія виживала тільки завдяки жорсткій системі митних тарифів на ввезення чорних і кольорових металів. 1830-1840-і роки характеризувалися поступовим переходом від мануфактури до фабрики. Це означало, що в промисловості стали створюватися великі підприємства, засновані на машинній техніці, тобто почався промисловий переворот. Одним з показників промислового перевороту можна вважати виникнення і розвиток російського машинобудування. Були побудовані перші машинобудівні заводи: Невський машинобудівний, Олександрівський казенний завод, завод Берда та ін, що випускали парові машини, пароплави, паровози та ін.. Проте кріпосне право стримувало розвиток промисловості. Продуктивність кріпосної праці була значно нижчою за найманого. Це повинно було стимулювати впровадження машин, тому що машина не тільки підвищує продуктивність праці, а й підпорядковує робочого своєму темпу. Але машини виявилися несумісними з кріпосною працею. Кріпацтво звужувало внутрішній ринок. Воно закріплювало такий порядок, при якому переважну масу населення становили селяни, прикріплені до землі. А селяни вели натуральне господарство і купували дуже мало промислових виробів. Вони самі ткали полотно і шили з нього одяг. Вони мало купували залізних виробів: сільські ковалі перековували зламані залізні вироби на нові. Таким чином, незважаючи на що почався промисловий переворот, кріпосне право гальмувало розвиток промисловості в Росії.