6.Феодальна війна в другій чверті 15ст.

25 лютого 1425 помер великий князь Василь I Дмитрович. Згідно з його заповітом, складеним у 1423 р., спадкоємцем великокнязівського престолу стає його десятирічний син Василь при регенстві княгині Софії Вітовтовни, а також князів Андрія і Петра Дмитровича. Московська знать розділилася на дві «партії». Одна підтримувала Василя ІІ, друга віддала перевагу його дядьку Юрію Звенигородському. Князь Юрій спирався на грамоту Дмитра Донського, яка передбачала передачу влади старшому в роді, а не від батька до сина. Він мав перевагу,через те,що Василя ІІ не затвердив золотоординський хан.

То затихаючи, то спалахуючи, московська усобица продовжувалась 28 років. Така тривалість конфлікту пояснювалася тим, що в його розвитку були зацікавлені всі вороги Москви, і в першу чергу - Орда, Литва і Новгород. Вони готові були надати підтримку будь-якого порушника спокою.Крім зовнішніх сил заколотники спиралися і на значні людські та фінансові ресурси своїх уділів.

Московський уряд починає воєнні дії проти Юрія, але той ухилився від рішучої битви, віддаючи перевагу більш ретельно підготуватися до війни і заручитися підтримкою Орди. За укладеним у середині 1425 угодою князь Юрій обіцяв сам не "шукати" великого князівства, але фактично остаточне рішення цього питання передавалося в Орду. Поїздка восени 1431 р. В Орду Юрія Дмитровича та Василя Васильовича принесла успіх останньому.

Князь Юрій, який отримав у спадок Дмитров, не змирився з поразкою і, повернувшись з Орди, почав готуватися до воєнних дій. Протистояння перейшло у війну, що почалася навесні 1433 У похід на Москву виступили Юрій Дмитрович і два його старші сини - Василь Косий і Дмитро Шемяка. 25 квітня відбулася битва з Василем II на р.Клязьмі. Князь зазнав поразки,втік у Твер, а потім у Кострому. Юрій Дмитрович вступив до Москви. Але бояри і московські служилі люди не прийняли Юрія. Незабаром він був змушений залишити велике князювання, повернути трон племіннику і укласти з ним договір про визнання Василя II "братом найстаршим".

Однак війну продовжили сини Юрія Дмитровича, які у вересні 1433 розбили московські війська під Галичем. Василь II, зібравши значні сили, вирушив у похід на галицьких князів. Вирішальна битва між ними відбулося 20 березня 1434 в ростовській землі і закінчилося повним розгромом військ Василя II. Юрій вдруге вступив у Москву.

5 червня 1434 князь Юрій несподівано помер, і обстановка знову загострилася. У відповідності з тими принципами, які відстоював Юрій Дмитрович, великокняжий престол належав тепер Василю II.Але спадкоємцем оголосив себе Василь Косий.Він не отримав підтримки своїх братів і залишив Москву. Влітку Василь ІІ 1445 в битві під Суздалем він потрапив у полон до татарам. За його звільнення вони зажадали величезний викуп. Надзвичайні побори викликали загальне обурення. Цим скористався правив тоді в Угличі князь Дмитро Шемяка. Раптовим набігом він захопив Москву, полонив Васілія II і наказав своїм катам засліпити його. З цього часу князь завжди носив на спотвореному обличчі чорну пов'язку, за яку і отримав своє прізвисько - Темний. Засланий в Углич Василь Темний зумів повернути собі свободу, а в лютому 1447 і московський трон. Питомі заколотники не знайшли спільної мови з московською знаттю, яка воліла їм сліпого правителя. Крок за кроком наступаючи на позиції своїх суперників, Василь Темний довів справу до кінця. Останній з живих заколотників князь Дмитро Шемяка був отруєний у Новгороді московськими порученцями в травні 1453. З його смертю завершилася феодальна війна.

Останні роки життя Василь Темний правил спільно зі своїм старшим сином Іваном (нар. в 1440 г.) Він суворо покарав всіх, хто так чи інакше виступав проти його влади в ході династичної війни. Розуміючи, куди йдуть корені усобиці, Василь нещадно ліквідував уділи не тільки своїх ворогів, а й своїх прихильників. Жертвою такої розправи став шурин великого князя серпуховской князь Василь Ярославович, засуджений до довічного ув'язнення. Незадовго до смерті Василь жорстоко стратив прихильників Серпуховського князя, які намагалися визволити його з ув'язнення.

Московська династична війна наочно показала, що політична роздробленість і питома система неминуче породжують змови, заколоти й війни. Позбавити країну від цих лих могла лише сильна центральна влада. Ясна осознання російським суспільством цієї істини стало точкою опори, відштовхуючись від якої молодий великий князь Іван III почав своє суворе і блискуче правління.