68. Нові тенденції в розвитку сільського господарства Росії у пореформені роки.

Основна риса пореформеного розвитку сільського господарства полягала в тому, що воно приймало все більш торговий, підприємницький характер. Змістом і показником цього процесу були: по-перше (і глину чином), перетворення землеробства в товарне виробництво, при цьому товаром ставали не тільки продукція землеробства, а й сама земля і робоча сила; по-друге, чітке визначення та поглиблення намітилися ще в дореформену епоху господарської спеціалізації районів країни. Визначалися регіони, що спеціалізувалися на виробництві товарного зерна, льону, м'яса і молока, цукрових буряків, винограду та ін. Найважливішими факторами, що зумовлюють зростання торгового землеробства, були: 1) зростання внутрішнього і зовнішнього ринку; 2) збільшення чисельності неземлеробського населення країни у зв'язку зі зростанням міст, промисловості, транспорту і торгівлі; 3) інтенсивне будівництво залізниць, що зв'язали землеробські регіони з промисловими центрами, морськими і річковими портами. У пореформеної Росії визначилися такі спеціалізовані регіони торгового землеробства: центрально-чорноземні, Поволжі і Заволжя перетворилися в основні центри торгового зернового господарства; північні і центрально-промислові губернії стали районами торгового льонарства та м'ясо-молочного господарства; для прибалтійських і західних губерній Росії характерно було високорозвинене тваринництво. Райони торгового зерноводства, буряківництва, тютюнництва, виноградарства виникли на Україні, в Бессарабії, Новоросії, Степовому Передкавказзя; навколо великих міст і промислових центрів склалося промислове городництво. У 80-90-х роках XIX ст. відбувається переміщення головних вогнищ зернового виробництва з внутрішніх губерній з поміщицьким землеволодінням і селянським малоземеллям в інтенсивно заселяється південні і східні околиці Європейської Росії з їх слабо освоєними чорноземними землями. Зростання торгового землеробства пред'являв попит на поліпшені знаряддя обробітку грунту, сільськогосподарські машини та найману працю. Основними районами виходу сільськогосподарських робітників були центрально-чорноземні губернії і Україна, де найбільш гостро стояли проблеми малоземелля і аграрного перенаселення. При зростанні торгового землеробства зберігалися напівнатуральні і натуральні його форми, особливо в селянському господарстві. У ньому, як і колись, панувало традиційне трипілля, в тайгово-лісової зони продовжувала практикуватися підсічна система землеробства, а на півдні країни переліг. Країну часто осягали неврожаї і пов'язаний з ним голод, від яких найбільше страждало трудове населення. У 1873-1874 рр. голод обрушився на губернії Середнього Поволжя ("самарський голод").

69. Розвиток промисловості Росії у другій половині хіх століття. Завершення промислового перевороту.

Промисловий розвиток в пореформеній Росії носив складний і суперечливий характер. З одного боку, розвиток капіталізму супроводжувався експропріацією дрібних товаровиробників, з іншого боку, не тільки зберігалися, але паралельно зростала велика промисловіст, розвивалися і нижчі форми промислового виробництва - дрібнотоварне і мануфактурне. Зростання дрібних промислів проходило різними шляхами. В першу чергу зі старих, промислово розвинених регіонів у зв'язку зі зростанням конкуренції між промисловиками і під тиском великої машинної індустрії селяни-промисловики йшли в землеробські губернії. Там, на новому місці, створювалися і поширювалися різного роду промисли. Однак поряд з цим дрібна селянська промисловість отримала подальше поширення і в центрі країни. У промислово розвинених регіонах падіння одних видів промислової під впливом конкуренції з боку машиної індустрії змушувало селян переходити до інших промисловим занять. Капіталізм проникав і в селянську промисловість. Дрібні товаровиробники все більш втрачали свою самостійність, потрапляючи в залежність від скупника і мануфактуриста. Отже, селянська промисловість не була однорідною: вона являла собою різні перехідні форми від дрібного товарного виробництва до мануфактури і служила широкою базою для зростання великої капіталістичної промисловості. До початку 80-х років XIX ст. в Росії завершився промисловий переворот. У перші пореформені десятиліття промисловий вигляд країни визначала легка промисловість, провідну роль у якій відігравала текстильна, зосереджена головним чином в Московському, Петербурзькому і Прибалтійському промислових регіонах. Іншою найважливішою галуззю промисловості була гірничодобувна ( Урал). Поряд з розвитком традиційних галузей промисловості виникали і нові - вугільна, нафтовидобувна, хімічна, машинобудування. Змінювалася промислова географія країни. У 80-90-ті роки XIX ст. різко зросла роль Донецького басейну з видобутку кам'яного вугілля та Бакинського у видобутку нафти. Значні успіхи були досягнуті у вітчизняному машинобудуванні. Великими центрами транспортного машинобудування (паровозів, вагонів і пароплавів) стали Сормово, Луганськ та Коломна. У пореформеної промисловості особливо швидко розвивалися ті галузі, які виробляли засоби виробництва. Росія відрізнялася найбільш високим рівнем концентрації робітників на великих підприємствах.