36. Державна статутна грамота Російської імперії.

В 1818 р. Олександр І дав міністру юстиції Н.Н. Новосильцеву таємне поручення підготувати " Державну уставну грамоту" для Росії у дусі принципів польської Конституції 1815 р. До 1820 р. текст Грамоти був готовий і схвалений царем. В ній знайшли відображення ідеї політичної свободи, представницьке правління, буржуазний федералізм, але вона не обмежувала самодержавної влади царя і не змінювала станову структуру суспільства. Через революційні події у Європі Маніфест по запровадженню цього документа був відхилений.

Передумовою до створення даного законопроекту можна вважати кризу російської системи управління на всіх рівнях, який став очевидним на початку 19 століття. Механізми, довгий час оберігали громадський спокій, в одночас застаріли і вимагали термінової заміни. Така ситуація склалася в силу ряду причин. По-перше, в країнах Європи в той час відбувалися бурхливі перетворення. Революція у Франції, війни Наполеона не могли не вплинути на розвиток державності в Росії. Крім того, внутрішні процеси, характерні для суспільного життя країни, що визначали вектор її розвитку протягом довгого часу, увійшли в протиріччя з новими вимогами, висунутими зовнішньополітичної ситуацією.

Цей документ передбачав створення в Росії Державного сейму (парламенту), що складається з Посольській Хати і Сенату.

Крім того, Статутна грамота Російської Імперії мала на увазі створення двопалатної системи управління на місцях.

Відповідно до документа, за царем закріплювалося право на вето і право законодавчої ініціативи. А державний сейм повинен був затверджувати закони і бюджет. Передбачалося, що членів парламенту обиратимуть від дворянських зборів і міських спільнот.

37. Проекти вирішення селянського питання у першій чверті хіх століття.

20 лютого 1803 р. був видан указ про вільних хліборобі. Він передбачаів звільнення кріпосни селян на волю за викуп с землею цілими поселеннями або окремими сім'ями за взаємним бажанням з поміщиком. Але і раніше поміщики могли відпускати селян за викуп. Вільні хлібороби не виходили з статусу податного стану: вони сплачували подушну подать, несли інші державні грошові і натуральні повинності, включаючи рекрутство. Ціна викупу однієї особи чол. роду складала біля 400 руб. асигнаціями. Зазвичай, отримавші свободу не мали змогу викупитися відразу, і домовленості про свободу носили кабальний характер: розстрочка викупу за великі відсотки, відпрацювання. В перше десятиріччя царювання Олександра були видані укази, які були направлені на обмеження поміщицького свавілля і пом'якшення кріпосного права, але всі вони носили палліативний характер. В 1804-1805 рр. був проведений перший етап агрораної реформи в Латвії і Естонії. Особливої уваги заслуговує проект Сперанського: створювалася Волостна дума, до якої обиралися представники від усіх власників нерухомого майна, а також від казенних селян – з розрахунком 1 людина від 500 осіб чол. полу. Громадянські права надавалися всьому населенню, політичні – лише тим, хто володів нерухомим майном. Він розділив населення за наступними станами: 1) дворяни як власники нерухомого майна, 2) середній стан ( купці, міщани, державні селяни) 3) народ працюючий ( поміщицькі селяни, домашні слуги, ремісники, інший робочий люд). Він допускав перехід від нищого стану у вищий шляхом придбання нерухомого майна, вислуги років на воєнній або громадянській службі. В 1818 р. Олександр І дав 12 чиновникам таємні доручення розробити проекти відміни кріпостного права. З проектами рішення виступили П. Д. Кисельов, Н.Сс. Мордвінов, В.Н, Каранзін, П.А. Вяземський, Н.Г. Рєпнін. х проети об'єднував принцип поступового звільнення селян, яке не притісняло економічні інтереси поміщиків. Проект Аракчеєва передбачав поетапний викуп поміщицьких селян казною. Поміщики отримували за звільненх людей з казни гроші, які, могли б позбавити їх від боргів і налагодити господарство. Селяни звільнялися із землею, але їм надавалися лише по 2 десятини на душу, на умовах аренди, хоча в майбутньому вони могли придбати землю у власність.

В Руській Правді Пестель при вирішення аграрного питання виходив з 2 передумов: земля є загальним надбанням, з якого кожен громадянин має право отримати земельний наділ, але визнавалася і приватна власність на землю. Поділення земельного фонду на 2 частини: землю суспільні і приватну. Суспільна земля передавала в розпорядження волостнй громаді. Кожен громадянин мав бути приписаний до конкретної волості. Ця земля не могла бути продана, закладена, надавалася у безоплатне користування кожному, хто бажав займатися сільським господарством. До цього фонду входили усі казенні і монастирські землі. Передбачалася часткова конфіскація землі у крупних поміщиків-землевласників ( якщо більше 10 тис десятин – половина забиралася без винагороди , від 5 до 10 – половина або за грошову компенсацію, або за надання такої ділянки в іншому місті. Приватні землі знаходилися у вільному товарному обігу.

В Конституції Мурайова також ліквідувалося кріпосне право. Однак поміщицьке землеволодіння залишалося недоторканим. Першопочатково Муравйов передбачав звільнити селян зовсім без землі, алише в останньому варіанті передбачав надати колишнім поміщицьким селянам їх садиби по 2 десятини на двір. Державні і удільні селяни, а також воєнні поселенці отримували усю надільну землю в т.ч. і селянська надільна мала бути приватною власністю їх власників.