22 Лекція 2. МежІ людини у філософії Індії і Китаю

§ 16. Буддизм: шлях звільнення від карми

Засновником буддизму вважається індійський царевич Сіддхартха Гаутама (623—544 до н. е.). Легенда говорить, що батько Гаутами всіляко захищав сина із самого раннього дитинства від споглядання страждань, але якось, вийшовши за двері палацу, юнак побачив немічного старця, зустрівся з хворим, знівеченим проказою, і, нарешті, назустріч йому пройшла похоронна процесія. В одну мить зруйнувався безтурботний світ його дитинства: людське буття постало перед ним потоком безкінечних страждань.

Вражений побаченим, царевич більше не повернувся в будинок батька і все життя шукав шлях звільнення від світового страждання і, знайшовши такий шлях, одержав Ім'я Будди, що означає "просвітлений".

Будда виступив проти неминучості перевтілень людини. Він стверджував, що у межах сансари будь-яке буття є стражданням. Сансарі протистоїть нірвана — стан, у який людина переходить, звільнюючись від пут світу і перевтілень.

Але як можна звільнитися від пуг перевтілень-страждань? Тільки через відмову від бажань емпіричного світу і плекання єдиного бажання — звільнитися від буденності у всіх її проявах. Ця настанова ріднить Будду з Христом, а буддизм — із християнством.

Наведемо кілька міркувань Будди з його першої проповіді (так званої "Сутри, що приводить у рух колесо"), які визначають особливості буддійського вчення:

"Існують дві крайнощі... котрих необхідно уникати:

потурання чуттєвим насолодам — це нецінно, вульгарно, заземлено, неблагородно і марно;

схильність до крайнього аскетизму — це болісно, неблагородно і марно..."

"Що є серединним шляхом, ...який сприяє розвиткові кругозору і знання, веде до світу, вищої мудрості, просвітління, нірвани? Це шляхетний восьмеричний шлях, а саме: правильне розуміння, правильна

І. Давньоіндійська філософія: моральна віддяка 23

думка, правильна промова, правильна дія, правильний спосіб життя, правильний намір, правильне зусилля, правильна концентрація..."

"Потім існує страждання — це істина. Народження, тління, хвороба і смерть є стражданням, зіткнення з неприємним є страждання, розлучення з приємним є страждання, неотримання бажаного є страждання. Потім існує причина страждання... Це бажання, що веде до відродження, супроводжуване жагучим уподобанням до почуттєвих насолод у цьому і в тому житті. Це бажання чуттєвих насолод, бажання існування, бажання неіснування. Потім існує припинення страждання... Це повне відокремлення і руйнація бажань, зречення, відмова, звільнення від них, неприв'язаність до них" ¹.

Буддизм в активній формі проіснував у індійській культурі 1500 років — починаючи з 5-го ст. до н. е. Відомий дослідник буддизму академік Ф. І. Щербатськой виділяє три основних періоди його розвитку.

І. Буддизм періоду хінаяни (Малої Колісниці). Буддизм починає з того, що заперечує можливість існування душі у світі матеріальних перевтілень. "Тіло не має душі, — говорить Будда в "Сугрі про сутність атмана". — Якби в ньому існувала душа, то тіло не було б суб'єктом страждання, Інакше існувала б можливість створювати тіло за розсудом душі" ².

Душа може існувати тільки за межами світу матеріальних втілень, у сансарі ж є лише тінь душі.

"Шляхетно навчений, який розуміє це, — продовжує Будда, — відчуває відразу до тіла, почуттів, сприйняття, дій, свідомості... Тоді його осіняє знання: "Я вільний". Він розуміє, що прив'язаність до відродження закінчена, стає щасливим, робить те, що повинен робити, і для нього неможливо повернутися до старого стану" ³.

¹ Цит. за: Корпев В. И. Сущность учения буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984, — С. 11.

² Цит. за: Корпев В. И. Сущность учения буддизма // Там же. - С. 12.

³ Там само.