256 Словник ключових термінів

ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ДІАЛЕКТИКА — вчення про розвиток особистості через розв'язання глибинних суперечностей існування. Автором Е. д. можна вважати С. К'єркегора, який протиставив Е. д. об'єктивній та універсальній діалектиці Г. В. Ф. Гегеля. Ця традиція була продовжена в таких течіях філософії XX ст,, як філософська антропологія, екзистенціалізм та персоналізм. У філософії М. О. Бердяева ставиться проблема "Е. д, божественного та людського". В сучасній українській філософії Е. д. представлена в екзистенційній антропології та метаантропології, а також використовується в актуалізуючому психоаналізі.

Н, Хамітов

ЖАХ — екзистенційна ситуація граничного буття, яка окреслює страх, що вийшов за межі матеріального предмета. Це страх перед безоднею, яка лежить за межами будь-якої матеріальної небезпеки. У стані Ж. матеріальна, фізична небезпека е лише символом, який виражає небезпеку метафізичну. Розкриваючи цю особливість Ж., що відрізняє його від страху, М. Гайдеґґер зазначає, що у Ж. людина не прагне рятуватися активністю, а навпаки, поринає у спокій. Ж. — це граничний страх, котрий перестає бути страхом й стає чимось іншим, це — метафізична тінь страху, трансцендентний, потойбічний страх. В Ж., на відміну від страху, завжди просвічується глибинний подив. У ньому є натяк на чудове-як-дивне-химерне. Це схоплено українською мовою у слові "чудовисько", де жахливе з'єднується з чудовим. Ж. як переживання та буття найчастіше на-роджується при зустрічі з безоднею Ніщо. Примара Ніщо присутня у будь-якому жахові. Ж. перед Ніщо — це Ж. перед власними межами, перед незбагненністю власного Я, перед можливістю онтологічної деформації своєї особистості, можливістю її спотворення. У Ж. перед людиною спалахує руйнівна могутність Ніщо, і разом із тим у настрої Ж. Нішо відкривається як двері, що ведуть у зовеш інший стан Я.

Н. Хамітов

КОМУНІКАЦІЯ — максимально широкий термін, що окреслює людську взаємодію у світі. У сучасній філософії використовується передусім як ознака конструктивної взаємодії особистостей, соціальних страт, націй та етносів, яка розгортається на основі взаємної толерантності й порозумінім. Поняття К. широко використовується у філософії К. Ясперса, а також у сучасній німецькій практичній філософії (К. О. Алель, Ф. О. Больнов, Ю. Хабермас), яка отримала назву "комунікативної".

К., яка є лише зовнішньою, маніпулятивкою, кінець кінцем приводить до переживання внутрішньої, екзистенційної самотності. Вихід за межі такої внутрішньої самотності можливий лише у внутрішній К. Під внутрішньою К. можна розуміти таку К., що торкається глибинних смисложиттєвих орієнтацій і має вільний характер. Це передусім комунікація-з-собою як акт самопізнання та самовідтворення, процес діалогу з власним Я. Але внутрішня К. є й комуні-

Словнмк ключових термінів 257

кацією-з-іншим, в якій інший постає не як об'єкт, "Воно", а як суб'єкт, "Ти". Внутрішня К. розгортається як єдність духовної та душевної К. і може бути названа особистісною К,

Н. Хамітов

ЛЮБОВ — екзистенціал людського буття, який окреслює найглибше відчуття повноти особистісного буття і переживання цілісності у з'єднанні з іншою особистістю та світом. Саме в Л. найбільшою мірою проявляється принципова відкритість буття людини, шо знаменує вихід за межі буденних та граничних ситуацій у метаграничне буття. В українській мові є декілька слів, які означають Л. Це — кохання, любощі, милість, любов. Цікавим є той факт, що при їх вживанні виникає певна ієрархія. Наприклад, часовий прояв Л. називають закоханістю, коханням, милістю, а Л. як вічне почуття-цілісність, виражається саме словом "Л". В багатьох культурах Л. пов'язується з безсмертям. Так, наприклад, романськими мовами у слові "Л". (французьке amur, іспанське атаг, італійське amor) безпосередньо проголошується безсмертя.

Виходячи з того, шо еротична Л. найчастіше пов'язується у більшості мов та культур з Л. як такою, прояви Л. можна класифікувати, виходячи саме з її еротичної іпостасі. Це: 1) Л. до себе; 2) еротична Л.; 3) надеротична Л. Л, до себе дає можливість кожній людині пережити, що окрім тілесності вона має ще духовне та душевне начала, які у поєднанні складають особистість. Справжня Л. до себе — це зростання та накопичення знань і почуттів, самозміна, яка дає змогу не тільки брати, а й віддавати. Зустріч двох розвинутих особистостей, що вже вийшли за межі лише Л. до себе та прагнуть більшого, означає еротичну Л. Головним в еротичній Л. ε те, шо дві особистості з'єднуються в нову цілісність, яка не заперечує, а підсилює неповторність та унікальність кожного з них. Еротична Л. є щось більш відкрите та універсальне, ніж Л. до себе, однак вона може виникнути лише на основі Л. до себе. Людина, що не полюбила себе, не здатна до такого особистісного напруження, як Л. до Іншого. У вищих своїх проявах еротична Л. виступає як любов-цілісність. Така цілісність стає дійсністю не просто як статеве тілесне поєднання, а як співтворчість чоловіка та жінки. Третім — і найбільш універсальним — проявом Л. є надеротична Л. Ця Л. виходить за межі егоїзму люблячої пари, відкриває цілісності двох безодню навколишнього світу. Така Л. вбирає у себе всі попередні вияви Л. і може трансцендувати людину та людство у нову якість.

С, Крилова

МЕТААНТРОПОЛОГІЯ (від мета — понад та антропологія — наука про людину) — вчення про виміри людського буття та умови плідної комунікації у цих вимірах, а також про фундаментальні тенденції розвитку людського роду і пов'язані з ними колізії. М. є однією з тенденцій розвитку сучасної філософської антропології, передусім екзистенцїйної антропології Київської світогляд но-антропологічної школи. Враховуючи те, що проблема вимірів людського буття, а також комунікації була притаман-