2. Класична антична філософія (зріла класика) 43

— Це цілком неминуче.

— Подивися ж на їхнє звільнення від оков нерозумності і зцілення від нього, інакше кажучи, як би це усе в них відбувалося, якби з ними природним шляхом трапилося щось подібне.

Коли з кого-небудь із них знімуть окови, змусять його раптом підвестися, повернута шию, пройтися, глянути нагору — убік світла, йому буде болісно виконувати все це, він не в змозі буде дивитися при яскравому сяйві на ті речі, тінь від яких він бачив раніш. 1 як ти думаєш, що він скаже, коли йому почнуть говорити, що раніше він бачив дрібниці, а тепер, наблизившись до буття й звернувшись до більш справжнього, міг би мати правильний погляд?

— Обміркуй ще й от що: якби така людина знову спустилася в печеру і сіла на те ж саме місце, хіба не були б її очі охоплені темрявою через такий раптовий перехід від яскравого світла?

— Звісно.

— А якби йому знову довелося змагатися з іншими в'язнями, розбираючи значення бачених тіней? Поки його зір не притупиться і очі не звикнуть — а на це потрібен чималий час, — хіба не здавався б він кумедним? Про нього стали б говорити, що зі свого сходження він повернувся із зіпсованим зором, а отже, не слід навіть намагатися йти вгору..." ^б

Із цього фрагмента видно, що образ Печери у Платона дивовижно схожий на образ сансари в буддизмі, а людина у світі ідей нагадує людину у стані нірвани. Відповідно до вчення Платона, людина — так само, як і в буддизмі, — повинна, не боючись ні відторгнення, ні самотності, зробити над собою моральне зусилля для того, щоб перейти до вищого, проясненого буття.

Ця аналогія стає тим більше цікавою, коли додати, що Платон слідом за орфіками і Піфагором приймає ідею перевтілення душ — метемпсихоз. Платон говорить про анамнезис — пригадування попереднього

⁶ Платон. Государство // Соч. В 3 т. — Μ., 1971. — Τ. 3, ч. 1. - С. 324-325.

44 Лекція 3. Людина іп меж? в античній філософії

життя і робить його центральним поняттям своєї теорії пізнання.

При цьому є істотна відмінність від індуїстської і буддійської концепції перевтілення. Відповідно Платону, до входження у світ втілень душа перебуває безпосередньо у світі ідей. Саме тому самозаглиблення — це необхідна умова розуміння сутності світу.

Людина, що пізнала глибини себе, може прийти до розуміння виходу за межі світу речей, у якому вона ув'язнена як у Печері. Таким чином, пізнання і самопізнання є передумовами звільнення і просвітління. І якщо після смерті посередня людина одержує нове втілення, то шляхетний і мудрий іде в царство ідей.

Саме піднесення людини до світу вічних ідей наповнює смислом всі інші сторони платонівського вчення про людину — ідею андрогінізму, що виражає злиття чоловічого і жіночого в новій, більш високій якості, ідею співвідношення людського і божественного начал у світі, Ідею безсмертя індивідуальності. Тільки прилучення до світу ідей робить людину людиною.

Ця ідеалістична спрямованість вчення Платона набула всебічного розвитку в античній і наступній західній філософії. Платонізм — традиція філософствування в дусі Платона — починається ще при його житті у філософській школі Платона — Академії і продовжується в так званому середньому платонізмі, неоплатонізмі, гностицизмі, герметизмі, пронизує усе Середньовіччя, епоху Відродження і доходить до нашого часу.

Проте один з учнів Платона поставив під сумнів його вихідний принцип. Цим учнем був Аристотель.