Література до 8-ї лекції

• Габитова Р. М. Философия немецкого романтизма. — Μ , 1989.

• Гадамер Γ.-Γ. Миф и разум// Актуальность прекрасного. - Μ., 1991.

• Гете И, В. Фауст. — М-, 1962.

• Гофман Э.-Т.-А. Эликсир сатаны. — К., 1991.

• Гулыга А. Шеллинг. — М., 1982.

• Кьеркегор С. Страх и трепет, — М., 1993.

• Мелвилл Г. Моби Дик. - М., 1979.

• Шлегель Ф. Развитие философии в двенадцати томах >'/ Эстетика. Философия. Критика. — М., 1983.

²⁹ Там само. - С. 219.

162

Лекція 9 АТЕЇСТИЧНЕ ПОДОЛАННЯ ГНОСЕОЛОГІЗМУ; НЕКЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.

1. Поняття класичної і некласично] філософії.

2. Людвіг Фейербах як родоначальник некласичної філософії.

3. Соціоцвнтрична парадигма людини: марксизм.

4. Волюнтаризм: повстання проти раціо.

5. Психоаналітична парадигма людського Я.

§ 104. Попереднє зауваження

Гносеологізм досяг свого вищого прояву в системі Гегеля. Всі тенденції теоретико-пізнавальної філософи, що йдуть від Аристотеля, у гегелівській системі досягли своєї кульмінації. Подальший розвиток філософської думки був можливий тільки як подолання гносеологізації людської сутності і перехід до проблем існування людини.

Першим у західноєвропейській філософії цей поворот здійснив Людвіг Фейербах. Бід безособової Абсолютної Ідеї Гегеля і холодного розуму суб'єкта, що пізнає, він перейшов до людини з плоті і крові, наповненої почуттєвими потягами і пристрастями, потребою любити і бути любимою.

Фейербах відкриває некласичну філософію Західної Європи. Саме під його впливом сформувалися основні парадигми некласичної філософії XIX — початку XX ст. — соціоцентризм, волюнтаризм і психоаналіз. Але перш ніж розглянути їх, обґрунтуємо поняття некласичної філософи.

163

1. Поняття класичної і некласичної філософії

§ 105. Класична і некласична філософія від загального до особливого?

Останнім часом стало усталеною традицією відокремлювати некласичну філософію від класичної шляхом переходу від загального до індивідуального від пізнання універсальних законів буття до рсозуміння людини в усій повноті її неповторного існування. Дійсно, саме це відрізняє позиції Канта і Геґеля від таких мислителів, як Фейербах і Ніцше. Людина у вченні останніх кидає виклик загальном і сама стає загальним.

При цьому термін "класична філософія" береться у вузькому розумінні і переважно ототожнюється з філософією Нового Часу і ще — з німецькою класичною філософією,

Отже, некластну філософію можна було 6 визначити як підхід до людини, що орієнтований на домінанту особливого над загальним, а проблем людського існування — над теоретико-пізнавальними проблемами. А таке визначення некласичної філософії породжує два принципових питання, відповіді на які в його межах неможливі:

1. Як пояснити існування філософських поглядів, подібних марксизму, які, почавши з людини й особливого, дійшли до позаособистісного і до первинності загального?

2. Як пояснити факт існування в класичній філософії Нового Часу містицизму (Якоб Беме) і висунення на перший план проблем людського існування (Блез Паскаль)?

Безумовно, ці випадки можна назвати виняткамом елементами некласичного в класичному і навпаки. Проте, чи не приховується за ними більш суттєва розбіжність класичної і некласичної філософії — та poзбіжність, що прояснить причину повороту філософії від буття світу взагалі до буття людини?

164 Лекція О. Атеїстичне подолання гносеолог/зму