28 Лекція 2. МожІ людини у філософи Індії і Китаю

§ 18. Конфуціанство: ідея суспільної ієрархії

Ще одним найдавнішим релігійно-філософським вченням Китаю є конфуціанство, що виникло на рубежі VI—V ст. до н. е. Засновником конфуціанства є давньокитайський філософ Конфуцій (латинізована форма від китайського Кун Фу-цзи — учитель Кун). Конфуцій висуває ідеал держави, в якій імператорська влада зливається з владою чиновників, що поєднують у собі якості філософів, художників і вчених. У цьому — принципова особливість конфуціанства. Етична проблематика не відокремлюється в ньому від проблематики соціальної і державної. Імператор розглядається як носій "небесної" влади й іменується "Син Неба"; в його особистості з'єднуються начала ян та інь, тому другим його іменем є "батько і мати народу".

Конфуцій засновує своє вчення на вірі в божественне Небо, а також у духи предків. Це робить конфуціанство релігійною системою. Специфічною особливістю конфуціанства є ототожнення порядку Всесвіту з державним устроєм. Категорія Дао переноситься на реалії державного життя. Дао стає принципом державної ієрархії і порядку. Сенс людського існування вбачається в розвитку і утвердженні "соціального Дао". Основними рисами цього Дао є справедливість, мужність, поважна обережність, синівська шанобливість, братерська любов, власна гідність, вірність та ін. Проявом Дао в людині є чеснота (де), яка проявляється в товаристві у вигляді етико-ритуальної благопристойності (лі).

Таким чином, на відміну від даосизму конфуціанство зосереджується не на особистості а на суспільстві. Суспільство і держава визнаються головними цінностями, через які набуває цінності й індивідуальне існування людини. Поза суспільством і державою людина є ніщо. Ця ідея конфуціанства пройшла через тисячоліття китайської культури і розгорнулася в XX ст. в практику комуністичного, а потім посткомуністичного режиму. Сьогодні вона є найважливішим ментальним принципом Китаю.

2. Давньокитайська філософія: друге народження 29

§ 19. Буддизм у Китаї

Індійський буддизм зіткнувся в Китаї з багатою філософською традицією, яка справила на нього сильний вплив. Він увібрав у себе багато положень даосизму і конфуціанства; його філософія й догматика були пристосовані до традиційних китайських поглядів ⁶.

Дійсно, категорії даосизму і конфуціанства мали могутній вплив на індійський буддизм, переплавляючи його в щось інше. Отже, ми можемо говорити про друге народження буддизму в Китаї. І цей знову народжений буддизм дуже сильно змінив і даосизм, і конфуціанство.

Проте центральна буддійська концепція людини — концепція "чотирьох шляхетних істин" (буття є страждання; причина страждання — в прив'язаності до помилкового, емпіричного Я; щоб припинити страждання, необхідно звільнитися від помилкового Я; щоб звільнитися від помилкового Я, потрібно засвоїти певні ідеї та оволодіти конкретними практиками) — залишилася незмінною, хоча і набула нового культурного образу.

Отже, буддизм поступово вростає в китайську культуру і зростається з нею. "Труднощі, що супроводжували цей процес, — відзначає Л. Є. Янгутов, — були обумовлені низкою причин: замкнутістю китайської культури, що не мала на той час достатнього досвіду іноземних запозичень, сильним впливом традицій на всі сфери соціального і духовного життя китайців, аж до стилю мислення" ⁷. Але буддійський світогляд переборов ці труднощі і утвердився в Китаї, ставши найбільш масовою з трьох світових релігій.

У китайській культурі виник цілий ряд релігійно-філософських шкіл буддизму, 3 них найвідоміші — тяньтай, цзинту і чань.

Найбільш впливовою течією буддизму як у Китаї, так і за його межами є чань-буддизм.

⁶ Янгутов Л. Е. Категории китайского буддизма // Философские вопросы буддизма. — М., 1983. — С. 20.

⁷ Там само.