5. Психоаналітична парадигма людського буття

§ 116. Що таке психоаналіз?

Під психоаналізом можна розуміти течію у філософії і психології, що виникла на межі XIX і XX сторіч, але належить XX ст., і пов'язана насамперед з ім'ям Зигмунда Фрейда.

У широкому розумінні психоаналіз — це вчення про позасвідоме і його роль у житті людини.

У вузькому розумінні психоаналіз є метод лікування низки психічних захворювань, коли шляхом послідовних питань аналітика і відповідей пацієнта (а також за допомогою аналізу сновидінь) відбувається усвідомлення травми, прихованої у несвідомому, і звільнення від неї, а також від комплексів та внутрішніх конфліктів, які вона породжує.

Несвідоме або підсвідомість трактується психоаналітиками як усе те, що лежить за межами нашої свідомості, але водночас належить до сфери психіки. Сам інтерес до несвідомого і висунення цього терміну на перший план багато в чому завдячує творчості Шопенгауера і Ніцше з їхніми вченнями про волю як реальність, Ідо протистоїть і передує розуму.

117. Вчення Зигмунда Фрейда: травма існування і дитяча сексуальність

Зигмунд Фрейд (1856—1939 pp.) — всесвітньо відомий австрійський психіатр і філософ. Після Маркса і Ніцше це третя особистість, яка надзвичайно вплинула на розвиток філософії Заходу у XX ст. Вчення Фрейда основане на теорії дитячої сексуальності. Відповідно до цієї теорії, сексуальне життя люпини починається з народження, і перший сексуальний акт дитини — це смоктання материнських грудей. Надалі, вважає Фрейд, у дитини розвивається потяг до батьків протилежної статі. Фрейд називає цей потяг у хлопчиків "Едіповим комплексом"^ у дівчаток "комплексом Електри". Відповідно до Фрейда, в дитячому віці у дітей в процесі їх соціалізації — входження в соціальне життя — відбувається таке сильне витіснення їх

182 Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологУзму

природних сексуальних бажань, що цс може призвести до травми психіки на все життя.

Поняття витіснення разом із поняттями сублімація і лібідо складають стрижень вчення Фрейда.

Лібідо — це універсальна енергія сексуального бажання, що є загальним джерелом почуттів, бажань, глибинною причиною поведінки людини в суспільстві. (Поняття "лібідо" почасти відповідає категорії "ці" в даосизмі.)

Витіснення — це процес заглушення асоціальних форм сексуальних бажань і виштовхування Їх енергії за межі свідомості в сферу підсвідомості. Витіснені бажання скупчуються в підсвідомості, провокуючи неврози, і рано чи пізно прориваються в свідомість.

Сублімація — це процес протилежний витісненню, що виражається у переключенні лібідо (енергії асоціальних форм сексуальних бажань) в соціальна значиму діяльність. Найбільш ефективно сублімація відбувається у творчості. Таким чином, Фрейд розглядає сублімацію як "енергетичне" джерело людської культури.

Все це робить зрозумілою запропоновану Фрейдом структуру психіки:

1. Я (свідомість).

2. Воно (підсвідомість).

3. Над-Я (цензор).

Свідомість (Я) подібна вершнику, а підсвідомість (Воно) — коню. Проте свідомість-вершник не завжди керує конем. Той часто несе його туди, куди вершник і не підозрює. Виникає конфлікт свідомості і підсвідомості, що часто приводить до конфлікту людини і суспільства.

Над-Я — це сукупність суспільна значимих установок і заборон, яку Фрейд називає ще цензором і співста-вляє з образом суворого батька. Над-Я не розв'язує конфліктів свідомості і підсвідомості, воно, скоріше, не дозволяє підсвідомості впливати на свідомість або, точніше, забороняє свідомості прислухатися до голосу підсвідомості і віддаватися йому.

Вчення Фрейда можна назвати класичним психоаналізом. Послідовники Фрейда значною мірою трансформували це вчення. Розглянемо концепції двох учнів Фрейда, які стали його опонентами, — К. Г. Юнга і Е. Фромма.

5. Психоаналітична парадигма людського буття 183

118. Карл Густав Юнг: архетипи колективного позасвідомого

Якщо Фрейд говорить про індивідуальне позасвідоме, то його послідовник Карл Густав Юнг (1875— 1961 pp.) водночас відстоює ідею колективного позасвідомого. Для Юнга колективне несвідоме є тим загальним океаном, на якому гойдаються маленькі човники наших індивідуальних свідомостей.

"Поверхневий шар позасвідомого, — пише Юнг, — є певною мірою особистісним. Ми називаємо його особистісним несвідомим. Проте цей шар знаходиться на іншому, глибшому, що походить вже не з особистого досвіду. Цей вроджений глибший шар і є так званим колективним несвідомим. Я вибрав термін "колективне", оскільки йдеться про несвідоме, що має не індивідуальну, а загальну природу. Це означає, шо воно містить у собі, на противагу особистісній душі, змісти і образи поведінки, які... є скрізь й у всіх індивідів одними й тими ж. Іншими словами, колективне позасвідоме ідентичне у всіх людей і утворює таким чином загальну підставу душевного життя кожного, будучи за своєю природою надособистісним" ²¹.

Який зміст колективного позасвідомого? Юнг вважає, що таким змістом є так звані архетипи колективного несвідомого — глобальні структури психіки, що визначають поведінку всього людського роду. Юнг так характеризує їх: "Говорячи про зміст колективного несвідомого, ми маємо справу з найдавнішими, краше сказати, споконвічними типами, тобто споконвіку наявними загальними образами"²².

Архетипи колективного позасвідомого проявляються в міфах і сновидіннях, проте вони лише пізнаються в них, виступаючи первинними стосовно будь-яких форм культури й індивідуальної свідомості. "Поняття "архетип",— зазначає Юнг, — ...означає тільки ту частину психічного змісту, яка ще не пройшла якоїсь сві-

²¹ Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного // Архетип и символ. — М., 1991. - С. 97—98.

²² Там само. — С. 98.

184 Лекц/я Q. Атеїстична подолання гносеологізму

домої обробки і являє собою ще тільки безпосередню психічну даність. Архетип, як такий, істотно відрізняється від історично набутих чи перероблених форм. На вищих рівнях потаємних вчень архетипи представлені таким чином, що, як правило, це безпомилково вказує на свідому переробку їх в судженнях і оцінках.

Безпосередні прояви архетипів, з якими ми зустрічаємося в сновидіннях і баченнях, навпаки, значно індивідуальніші, незрозуміліші чи наївніші, ніж міфи. По суті, архетип є тим неусвідомленим змістом, що змінюється, стаючи усвідомленим і сприйнятим: цей зміст зазнає змін під впливом тієї індивідуальної свідомості, на поверхні якої він виникає"²³.

Які ж архетипи виділяє Юнг? Це передусім архетип Тіні, що безпосередньо пов'язаний із індивідуальним несвідомим і разом з тим є "входом", психічним силуетом, крізь який можна потрапити в безодню колективного несвідомого. Відома американська письменниця Урсула Ле Гуїн у першій книзі своєї трилогії "Маг Земномор'я" у фантастичній формі підходить до цієї ж проблеми — зображує Тінь людини як щось таке, що вийшло з безодні в граничній ситуації і переслідує людину. При цьому звільнитися від Тіні-переслідувача герой може лише усвідомивши, що це обернена сторона його Я...

Тінь для Юнга є уособленням витіснених бажань, що підстерігають нас на межі Світла і Пітьми. Вона водночас і жахлива, і близька нам, тому що виражає сумні таємниці нашого Я.

Образ Тіні явився Юнгу ві сні. Ось як він описує це:

"Вночі я опинився в незнайомому місці і повільно йшов уперед у густому тумані, назустріч сильному, майже шквальному вітру. Я ніс у руках маленький вогник, який будь-якої хвилини міг погаснути. І усе залежало від того, чи утримаю я його життя. Раптом я відчув, шо хтось іде за мною. Я озирнувся і побачив величезну чорну фігуру, вона йшла за мною назирці. В ту ж мить, незважаючи на сильний переляк, я ясно

²³ Там само. — С. 99. 5. Психоаналітична парадигма людського буття 185

усвідомив, що всупереч усім небезпекам, крізь ніч і бурю, я повинен пронести і врятувати мій маленький вогник. Прокинувшись, я одразу зрозумів, що цей "брокенський привид" — моя власна тінь на хмарі від світла того вогника. Ше я зрозумів, що цей вогник, це єдине світло, яким я володів, і був моєю свідомістю" ²⁴.

Наступним архетипом Юнг називає архетип Аніми — Душі або Вічної Жіночості. Для Юнга його нагадують образи Єви, Венери, Єлени Троянської. Це — архетип життя, що виражає зв'язок духовного з тілесністю і складає саму суть жіночого начала. Душа-Аніма закликає людину до нових втілень і гріхопадінь. "Щоб народжене життя не зникло, — пише Юнг, — душа переконує його в найнеймовірніших речах. Вона розставляє пастки і капкани, щоб людина пала ниць, спустилася на землю, жила на ній і звикла до неї; навіть в раю Єва не могла не вмовити Адама відкусити від забороненого плоду" ^а.

Душі протистоїть Анімус, Дух, "архетип сенсу, подібно до того, як Аніма є архетип життя'' *. Архетип сенсу Юнг називає ще архетипом "старого мудреця" й ілюструє його такими образами з історії культури і міфології, як Орфей, Гермес Трисмегіст, Заратустра.

Цікаво зазначити, що образ Аніми Юнг відносить передусім до чоловічої самосвідомості, а Анімуса — до жіночої. Це ідеальні образи жінки або чоловіка, з якими співвідносяться всі емпіричні чоловіки й жінки.

Отже, у вченні про архетипи Юнг намагається з'ясувати загальні принципи психології будь-якого народу, нації, раси. У цьому напрямі він пішов далі Фрейда. Архетипи — це те, що з'єднує людський рід у єдине ціле і робить можливим спілкування між різними людьми.

²⁴ Юнг К. Г. Воспоминания, сновидения, размышления. — К., 1994. - С. 94-95.

¹⁵ Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного // Архетип и символ. — М., 1991, — С. 116.

^к Там само. — С. 121.

186 Лекція В, Атеїстичне подолання гносоологізму

Дле в чистому вигляді архетипи можуть явитися як щось жахливе, те, чого не може пережити індивідуальна свідомість. Тому архетипи, на думку Юнга, потребують символічної обробки. Цю символічну обробку можуть здійснити тільки міфологія та релігія. Лише сховані у піхви міфологічних та релігійних символів архетипи колективного позасвідомого втрачають лякаючу гостроту і можуть увійти в життя людини як шось безпечне та конструктивне. Релігійне -міфологічні символи й образи оберігають людину і, на глибоке переконання Юнга, є "магічною захисною стіною проти моторошної життєвості, прихованої в глибинах душі"²⁷.