150 Лекція 8. Релігійне подолання гносоологізму

"Романтизм це завжди не тільки повалення ідола, а й утвердження ідеалу, до того ж пряме і безпосереднє, без вивертів... Про свої ідеали романтики вміли говорити не тільки іронічно двозначно, а й піднесено-патетично, з відвертим захопленням" ¹⁶.

Звернемося тепер до німецьких теоретиків романтизму.

§ 97. Фрідріх Шлегель: свобода як іронія і любов

Фрідріх Шлегель (1772—1829 pp.) протиставив романтичне християнське мистецтво мистецтву класичному — античному. Найбільш визначними представниками романтичного мистецтва і світорозуміння Ф. Шлегель вважає Дайте, Шекспіра, Сервантеса, Ґе-те. В романтичному мистецтві відбувається загострене переживання свободи особистості І її трагічне торжество над обставинами життя і долею.

Шлегель відстоює об'єднання мистецтва, філософії і науки в якусь нову синтетичну форму, яка одна може висловити прагнення людини до цілісності і з'єднати в собі розірвані у світі культури розум із його логікою, волю з її цілеспрямованістю до практичних змін, інтуїцію з її баченням цілого й уяву з її здатністю породжувати нове.

Синтезування різних духовних форм можливе, за Шлегелем, за допомогою Іронії. Іронія звільняє людину від прив'язаності до власної обмеженості і спеціалізованості, вона руйнує самовдоволену серйозність пересічності. Саме в іронії свобода досягає свого вищого прояву, і людина виходить за межі, що були закладені вихованням, освітою і професією.

"В іронії, — говорить Ф. Шлегель, — усе повинно бути жартом і водночас всерйоз, усе простодушно-відвертим і глибоко удаваним. Вона виникає, коли поєднуються чуття до мистецтва життя і науковий дух, коли збігаються один з одним і закінчена філософія

¹⁶ Гулыга А. Шеллинг. ~ М., 1982. - С. 69. 2. Романтизм: свобода І любов всупереч усьому 151

природи, і філософія мистецтва... Вона є сама вільна з усіх вольностей, тому що завдяки їй людина може піднятися над собою..." ¹⁷.

Людина і її свобода як специфічний спосіб буття є, на думку Ф. Шлегеля, результат тривалої еволюції світу. "Людина земної історії є останнім щаблем довгого ряду створінь, мета яких — організація досконалою тіла. Тільки на цій вершині органічного розвитку пробивається душа землі, і в людині виникає духовна свідомість" ¹⁸.

Свобода людини, за Шлегелем, витікає з самої сутності еволюції світу, заданої Богом, що має Абсолютну свободу. Свобода є процес становлення світу, вічного вдосконалення, і в цьому розумінні Шлегель ототожнює її з необхідністю.

"Основний пункт стосовно природи й людської істоти... — це свобода... Загальні закони розвитку світу—це закони свободи. Начало — це сама свобода, І закони формування — основна її форма..." ¹⁹.

"Свобода людини — це її спроможність стосовно світу, і основне питання в... дослідженні: чи є в людини здатність впливати на світ чи ні?..

Тут ми насамперед повинні взяти до уваги ідеалістичний погляд на світ як на безкінечне Я в становленні, щоб, виходячи з цієї точки зору, досягти позитивного результату. Тільки якщо світ мислиться, як такий, що формується, як такий, що наближається де свого завершення у висхідному розвитку, можлива свобода. Якби світ був завершений, то в ньому нічого більше не можна було б змінити і створити, і свобод? була б неможливою..," ²⁰.

Ф. Шлегель переконаний у тому, що земне в людині це лише щабель, який можна і потрібно подолати. Спрямованість за свої межі надає людській свободі сенсу і творить дійсно людське в людині.

¹⁷ Цит. за: Гулыга А. Шеллинг. - Μ., 1982. - С. 68-69.

¹⁸ Шлегель Ф. Развитие философии в двенадцати книгах // Эстетика. Философия. Критика. — М., 1983. — Т. 2. — С. 186.

¹⁹ Там само. - С. 187.

²⁰ Там само. —С. 118.

152 Лекція в. Релігійна подолання гносвологізму

"Земна людина — це певний, необхідний щабель у низці форм організацій, що має певну мету. Ця мета земного елементу на вищому щаблі організації — розчинитися, перейти у вищу форму, повернеться у свободу вищого елементу. Отже, це прагнення передбачає людину" ²¹.

Людина, спрямована до свободи, розвиває свою індивідуальність і неминуче відокремлюється від світу, повертаючись у самітність. Але саме це — передумова любові. Свобода це фундамент любові, любов є кінцевим сенсом свободи. "Людина тим досконаліша, чим самостійнішою і індивідуальнішою вона є. Проте прагнення до індивідуальності і самості... у Висхідному розвитку повинно поступово розчинятися в любові...

Тому позитивна свобода людини має місце лише стосовно цілого, лише в любові і спільності... Негативна свобода гарантована тим, що ніякі межі не є абсолютними, людина завжди може прийняти рішення, вона завжди залишається господарем, який би потужний вплив не чинився на неї з усіх боків" ²².