§ 143. Альбер Камю: самогубство філософське і життєве

"Чи варте життя того, щоб його прожити?" — на це питання Альбер Камю (1913—1960 pp.) відповідав усе своє життя і всім своїм життям. Його, як і Сартра, пригнічують межі умоглядної філософії; Камю прагне до оголено-життєвих форм філософування — есе, театральної постановки, роману.

Камю особливо підкреслює філософські можливості роману. "На противагу пересічним романістам великі письменники — це романісти-філософи, — говорить він, — До них належать Бальзак, Сад, Мелвілл, Стендаль, Достоєвський, Пруст, Мальро, Кафка, якщо згадати лише деяких із них" ^х.

¹⁸ Сартр Ж. 17. Первичное отношение к другому: любовь, язык, мазохизм // Проблема человека в западной философии. - М, 1988. - С. 207.

¹⁹ Там само. - С. 209.

²⁰ Камю А, Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов. - М., 1989. - С. 292.

2. Екзистенціалізм 229

У своему знаменитому "Міфі про Сізіфа" Камю. нещадно аналізуючи людське життя, заперечує можливість його сенсу. Отже, життя не варте того, щоб бути прожитим? Наближення відповіді викликає безкінечну тривогу — адже Камю оголосив питання про сенс життя питанням про самогубство.

Але Камю не поспішає говорити про самогубство як про вихід.

Спробуємо усвідомити його позицію. Людське життя для Камю абсурдне. Кожному, хто розмірковує до кінця і хто чесний перед собою, ця істина відкривається в усій її безмежній повноті. Камю — як колись Шопенгауера — наповнює трагічний песимізм. Але, на відміну від Шопенгауера, він шукає порятунку не в заспокоєнні-спогляданні, а в мужності продовження абсурдного життя.

Сама мужність продовження абсурду для Камю є бунтом проти нього. З трепетною повагою він описує долю Сізіфа, який раз за разом вічно викочує камінь на безжалісно-слизьку вершину: "В результаті довгих і розмірених зусиль у просторі без неба, у часі без початку і кінця, мета досягнута. Сізіф дивиться, як за лічену мить камінь скочується до підніжжя гори, звідки його знову доведеться піднімати на вершину. Він спускається вниз.

Сізіф цікавить мене, — пише Камю, — під час цієї паузи. Його виснажене обличчя майже не відрізняється від каменя! Я бачу цю людину, яка важким, але розміреним кроком прямує до страждань, яким немає кінця. У цей час разом із диханням до нього повертається свідомість, невідворотна, як його бідування. І кожної миті, спускаючись із вершини, він вищій за свою долю" ²¹.

Отже, відповівши на питання про сенс життя визнанням загальності абсурду, Камю вибирає не самогубство , а життя в абсурдному світі. Тому що "самогубство — це погодженість із власними межами" ²². Камю не бажає бути обмеженим межами; по-

²¹ Там само. - С. 306.

²² Там само. — С. 260.

230 Локція 11, Філософія людини / її меж у XX ст.

годитися з цими межами — значить, підкоритися долі, а це для нього нестерпно.

Але є ще одна причина, яка руйнує волю до самогубства — інстинкт самозбереження. Камю змушений визнати його силу: "У прихильності людини до світу є щось сильніше, ніж усі біди світу. Тіло бере участь у рішенні не менше за розум, і воно відступає перед небуттям. Ми звикаємо жити задовго до того, як звикаємо мислити" ²³.

Продумавши все до кінця, Камю сахається безодні, що відкривається в акті самогубства і очікує за його межами. Але й жити в абсурдному світі так, як живе Сізіф, він не бажає. Він хоче стати вище спокійної гідності Сізіфа. Камю вирішує вдатися до філософського самогубства.

"Я зважуся назвати екзистенціальний підхід філософським самогубством, — заявляє він. — Це не остаточний вирок, а просто зручний спосіб для означення того напряму думки, яким вона заперечує саму себе і прагне перебороти себе за допомогою того, що її заперечує" ^я.

Філософське самогубство — філософія абсурдності людського буття — є для Камю виходом із проблеми — можливістю поєднати повстання проти абсурдного життя і примирення з життям. Але філософське самогубство виводить людину за межі філософії. Зміна свідомості приводить до зміни буття. Більш того, зміна буття відбувається одночасно зі зміною свідомості.

Той, хто говорить про філософське самогубство, вже дивиться в безодню самогубства життєвого. 1 ця безодня тягне і кличе в себе.

Всупереч своїм намірам Камю може лише "пом'якшити" (полегшити?) падіння в безодню самогубства.

Потрібно спровокувати соціум убити себе. Саме в цьому — кінцевий сенс (або кінцевий абсурд) абсурдного бунту проти абсурду життя.

²³ Там само. - С. 226.

²⁴ Там само. - С. 250.