1. Йоганн вольфганг ґете: людина як всесвіт

§ 94. "Всю долю людства хочу я випробувати в собі"

У XX ст. Поль Валері написав про Ґете: "Він являє нам, добродії люди, одну з кращих наших спроб уподібнитися богам".

143

Дійсно, коли нам потрібно навести приклад людської універсальності і всебічності, що межує з фантастичністю, ми називаємо ім'я Ґете, Його багатогранність дивує і навіть викликає недовіру: поет, філософ, учений, політик, адміністратор, перекладач, окультист, живописець — і це далеко не повний перелік. Якщо ж ми спробуємо сховатися за самозаспокійливим запереченням, що Гете був у першу чергу поетом, а все інше додавалося, то факти нам нагадають: Ґете — творець порівняльної анатомії, сучасної морфології рослин, фізіологічної оптики, ідеї льодовикового періоду, поняття про гомологію, про морфологічний тип і багато іншого. Для хобі забагато...

Ґете було двадцять шість, коли 18-річний герцог Карл Август запросив його у Веймар і наділив усіма повноваженнями влади. У його віданні були: зовнішня політика, фінанси, військова справа, народна освіта, будівництво доріг і каналів, система зрошення і копальні, богодільні й театр. На невдоволення веймарської знаті щодо цього герцог відповів одним запереченням: "Використовувати геніальну людину там, де вона не може застосувати свої надзвичайні обдарування, значить використовувати ці обдарування на зло"¹.

Як же йому вдалося поєднувати таку обтяжливу адміністративну діяльність зі своїм покликанням? "Найбільший дар, за який я вдячний богам, полягає в тому, що швидкістю і розмаїттям думок я можу розколоти один-єдиний ясний день на мільйони частин і створити з нього маленьку вічність", — так відповів Ґете.

Ким же насправді був цей незбагненний пан Таємний Радник? Найбільш точну відповідь дав, можливо, Хрістіан Моргенштерн: єдиним фахом Ґете було з'ясувати, на що здатна людина і що в людських силах. Це була тема не філософського трактату і не роману, а життя. Він творив себе, а не літературу, і казав, що вся його поезія (3150 віршів) — "дитяче белькотіння і брязкітки у порівнянні з внутрішнім свідченням моєї

¹ Chamberrlian Я., St. — МопсЬен, 1912. - S. 39 (цит. за: Свасьян К. А, Гете. - Μ., 1989).

Ί 44 Локція в. Релігійне подолання гносоологізму

душі"². Запам'ятаємо — це визнання людини, яка, за словами Г. Грімма, "створила німецьку мову І літературу. До нього вони не мали ніякої значущості на світовому ринку європейських народів... Лише після того, як "Вертер" Ґете був зачитаний до дірок англійцями і французами, і навіть потрапив в Італію, ззовні була допущена можливість німецької літератури вищого рангу..."³.

Проте Ґете категорично відмовився вважати себе тільки поетом: адже це означало потрапити в прокрус-тове ложе спеціалізації, це загрожувало одностороннім перерозвитком у собі якоїсь однієї сторони, тоді як завдання полягало в тому, щоб стати Всім — Людиною. "У арабів, — сказав він якось, — впродовж п'яти віків було лише сім поетів, яким вони надавали значущість, а водночас серед знедолених було багато пройдисвітів кращих за мене", — і додавав: "...писати — значить зловживати мовою... Весь вплив, який людина може чинити на людину, здійснюється через її особистість". Звідси випливає головне гетівське кредо: "Будемо чекати і сподіватися, що років так через сто ми... зможемо нарешті стати не абстрактними вченими і філософами, а людьми"⁴.

Щоб стати Людиною, тобто "всім", йому в першу чергу потрібно було уникати того, щоб бути "чимось". "У людському дусі, — стверджував Ґете, — як і у Всесвіті, немає нічого ні вгорі, ні внизу; все вимагає рівних прав відносно до загального центру, приховане існування якого виявляється саме в гармонійній співвідносності з ним усіх частин"⁵. Відомий сучасний філософ К. А. Свасьян запропонував чудову аналогію, що здатна прояснити нам Ґете: якщо порівняти духовні здібності людини з оркестрантами, то стає зрозумілим, що тут немає ніяких привілеїв — жодна геніальна перша скрипка не врятує ситуацію, якщо, на-

¹ Зиммель Г. Гете. - M._t 1928. — С. 13.

³ Grimm H. Goethe. — Berlin, 1882. — S. 2 (цит. за: Свасьян К. А. Гете).

⁴ Эккерман И. П. Разговоры с Гете. — М, 1981. — С. 575. ^s Цит. за: Свасьян К. А. Гете. — С. 60.