108 Лекція в, філософія Нового Часу: гносеологізація

тi — розум — як ключ до всіх таємниць світобудови. Розум людини прагне проникнути в кожну з двох безконечностей, між якими людина загублена — космічну і мікроскопічну, — але жодну з них не в змозі осягнути до кінця. Ця обставина виявляється фатальною: вона підриває впевненість людини в собі і змушує її вагатися між істиною і неправдою, добром і злом, активністю і спокоєм, майбутнім і теперішнім. Соціальне життя не рятує від цієї нестійкості, а лише збільшує її.

"Розум наказує нам категорично, як не наказує будь-який володар". Але Паскаль сам розум притягує на Божий суд — саме на Божий суд, а не на суд розуму, як це робив Декарт. Ця сміливість Паскаля обурює одних і розбурхує інших. Лев Шестов вигукує: "Але ж як зрозуміти суд Бога над розумом? У чому він полягає і що може він дати людям? Розум дає нам упевненість, безсумнівність, міцність, твердість і визначені судження. Чи можна чекати, що ми, відмовившись і скинувши його з престолу, здобудемо більшу міцність, ще більшу безсумнівність? Звичайно, якби було так, усі люди охоче пішли б за Паскалем, він був би доступний, близький, зрозумілий... Людям потрібно "позитивне", заспокійливе. Чого можуть чекати вони від Паскаля, який у запалі похмурого натхнення проголосив: "Ісус буде в смертельній тузі до кінця світу: не можна спати в цей час" ("Таємниця Христа")" ".

Ніхто не повинен слати, — це означає, що ніхто не повинен шукати в цьому світі міцності і впевненості, "Ми палаємо бажанням знайти твердий ґрунт і непорушне підґрунтя, щоб на них спорудити вежу, яка здійметься у безконечність, але основа наша руйнується, і земля розверзнеться до самих надр своїх.

Перестанемо ж шукати впевненість і міцність", — таке кредо Паскаля.

^ы Шестов Л. Гефсиманская ночь (Философия Паскаля) // Философская и социологическая мысль. — 1991. — № 1. — С. 89, 93.

4. Виклик гносвологізму: філософське есеїстика 109

Але "люди люблять спокій", за це вони люблять той розум і ту віру, які цей спокій дають, — тобто, здоровий глузд і освячене авторитетом. Паскаль же писав: "Я схвалюю тільки тих, хто зі стогоном шукає істину". Його істини не несуть полегшення і розради. Він говорить про одне — не можна зупинятися, не можна відпочивати, не можна спати. Апостол Петро, коли Христос благав його побути з ним і полегшити Його муки, не міг перебороти сон. Петро "спав у той час, коли Він благав — "душа моя сумує смертельно". Людина так довірилася розуму, що може спати, коли готується до хресної смерті Бог, який зійшов до людей" ¹⁵. Але муки Христа, за Паскалем, ще не скінчилися, вони продовжуються донині, вони продовжуватимуться до кінця світу. Тому людині не можна зупинятися у своїх пошуках Бога, відпочивати, потрібно весь час іти вперед. Сам Бог визначив людині цей безкінечний шлях до Себе.

§ 74. Філософське мистецтво Шекспіра і Сервантеса: трагічні філософи Гамлет і Дон Кіхот

Отже, філософи-теоретики Нового Часу зробили своїм головним питанням питання про умови пізнання. Проте для людини завжди важливішим є інше, більш глибоке питання. Це питання про буття і про зміст буття.

"Бути чи не бути?" — так із нещадною ясністю поставив це питання вустами Гамлета Уїльям Шекспір. Питання "пізнавати чи не пізнавати?" меркне перед "бути чи не бути?" Тому останнє питання — це питання про смисл і буття, і пізнання.

Відхід від питання про сенс до питання про пізнання означає страх дивитися в Обличчя Буттю. "Так боягузами нас робить вагання", — говорить Гамлет. У цих словах — виклик пізнавальному оп-