3. Соцюцєнтрична парадигма людини: марксизм

§ 109. Марксистська філософія як подолання гносеологізму через категорію практики

Марксизм є однією з найвпливовіших філософських течій XIX—XX сторіч. Через захоплення марксизмом пройшли такі всесвітньо відомі філософи сучасності як Микола Бердяев і Еріх Фромм, Герберт Маркузе і Теодор Адорно, Франсуа Жан Ліотар і Юрген Хабермас,

У сучасному суспільстві поняття марксизму вживається в різних контекстах. Це пов'язано насамперед Із тим, що в процесі свого розвитку марксизм пройшов кілька етапів.

1. Насамперед, марксизм — це вчення Маркса і Енгельса, що сформувалося за їхнього життя. Цей марксизм можна назвати одвічним марксизмом (класичним — у найширшому смислі цього слова).

2. На початку XX ст. марксизм перетворився на марксизм-летнізм — ідеологію побудови комуністичного суспільства в ряді країн світу.

3. Нарешті, протягом XX ст. марксизм трансформувався в різноманітні неомарксистські течії — як на територіях країн з панівною марксистсько-ленінською ідеологією, так і за їхніми межами.

3. Соціоцвнтрична парадигма людини: марксизм 169

Звернемося до першоджерел цього складного і суперечливого явища.

Філософське вчення Карла Маркса (1818 1883рр.) і Фрідріха Енгельса (1820—1895 pp.), які написали ряд фундаментальних праць спільно, безпосередньо межує з філософією Гегеля і Фейєрбаха. Однак і вчення Гегеля, незважаючи на його діяльно-історичний характер, і вчення Фейербаха, звернене до конкретної людини, звинувачуються в споглядальності.

"Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його", -пише Маркс у знаменитих "Тезах про Фейербаха". При цьому йдеться саме про матеріальне перетворення світу — практику або предметно-практичну діяльність.

Маркс і Енгельс висувають категорію практики як основну категорію своєї філософії. Тут проявляється принциповий матеріалізм Маркса і Енгельса в розумінні людини і суспільства — бо практика є "матеріальна діяльність, від якої залежить будь-яка інша діяльність: розумова, політична, релігійна і т.д."⁷.

Практика в марксизмі виступає тим суспільним буттям, від якого залежить і яке відображає суспільна свідомість — у вигляді різних форм духовної і духовно-практичної діяльності. При цьому марксизм, долаючи споглядальний характер попередньої філософії, сам, як філософія, приходить до неменшої споглядальності — духовна, в тому числі й філософська діяльність (що розуміється як якась "надбудова" над практичною діяльністю, що виступає "базисом") є лише відносно активною; вона покликана лише пізнавати зміни у матеріальному житті, підкоряючись їхньому тиску. Перетворення практики філософією у марксизмі є, врешті-решт, лише перетворення філософи практикою.

У цьому глибинна суперечність марксистської філософії: внутрішньому активізмові цієї філософії, що прагне стати ідеологією, протистоїть вчення про суспільну свідомість як відображення матеріальної практики. Суспільній свідомості і філософії як її елементу

⁷ Маркс К, Энгельс Φ. Избр. соч. — Т. 2. — С. 65. 170 Лекція 9, Атеїстичне подолання гносеологізму

надається лише відносна свобода — це свобода пізнання й інтерпретації,

На практиці ж філософія марксизму неминуче трансформується в політичну ідеологію (і перестає бути філософією), яка за допомогою державної машини намагається вольовим поривом переробити недосконалу людину і її світ.