136 Лекція 7. Поглиблення гносоологізму

всі науки разом b філософією після свого завершення окремими струмками увіллються назад у той всеохоплюючий океан поезії, звідки вони вийшли"¹⁸

Проте, прецедент єдності науки і поезії мав місце в історії людства — у вигляді міфології. І Шеллінг пророкує виникнення "нової міфології", створення теорії якої він бере на себе. Але здійснить цей задум Шеллінг тільки на схилі років, коли йото світогляд зазнає глибокої метаморфози. Про філософію пізнього Шеллінга, що дала імпульс тій лінії розвитку філософ-ської думки, яку ми називаємо новокласичною, йтиметься далі.

5. Абсолютний ідеалізм георга вільгельма фрідріха геґеля

§ 90. Абсолютна Ідея, Абсолютний Дух і людина

Георг Вільгельм Фрідріх Геґель (1770—1831 pp.) був мислителем, в особі якого німецька класична філософія досягла свого вищого буття. У центрі світорозуміння Геґеля — вчення про Абсолютну Ідею — споконвічну логіку світу. Абсолютна Ідея існує до матерії і людини. Лише на певному етапі свого розвитку вона відчужує себе в матерію, породжуючи природу. Так виникає еволюція природного світу, що, зрештою, приводить до появи мислячого духу*. В особі своїх кращих представників мислячий дух людини є Абсолютний Дух, головним завданням якого є розуміння Абсолютної Ідеї.

Абсолютний Дух досягає свого тріумфального буття у сфері філософії. Саме тут він може найповніше реалізувати своє надзавдання. Розвиваючись від однієї системи до іншої і, нарешті, дійшовши до системи самого Геґеля, Абсолютний Дух осягає найголовніше й абсолютне в Абсолютній Ідеї — її категоріально-логічну структуру. В результаті Гегель переповнюється

¹⁸ Там само.

* Вчення Геґеля одне з перших еволюційних вчень, де кожна наступна форма включає в себе принцип попередньої.

5. Абсолютний Ідеалізм Гегеля

137

пафосом завершення історії філософії. Вся його діалектична логіка як логіка саморозвитку Абсолютного Духу спрямована в минуле.

Людина в її неповторно-особистісному бутті означає дня Геґеля мало. Кожна особистість — навіть особистість видатного філософа — є лише фрагмент розуміння Абсолютним Духом Абсолютної Ідеї. Усвідомлюючи самого себе, Гегель переживає глибинне розчинення своєї особистості у потоці Абсолютного Духу.

Проте, в чому сенс розуміння Абсолютним Духом Абсолютної Ідеї? Гсґель не дає остаточної відповіді на це питання. Для нього зрозумілим є те, що Абсолютний Дух зобов'язаний пізнавати Абсолютну Ідею.

Але чи змінюється Абсолютна Ідея в процесі усвідомлення її Абсолютним Духом? Глибинна логіка гегелівської філософи дає змогу нам позитивно —відповісти на це запитання — Абсолютний Дух, зливаючись із Абсолютною Ідеєю, — наче чоловіче начало з жіночим — повинні породити щось третє. Саме тоді Абсолютна Ідея одержує в Абсолютному Дусі відсутню повноту буття, і ЇЇ відчуженість у природу наповняється фундаментальним сенсом.

Третім, синтетичним началом, що однаково підноситься над Абсолютною Ідеєю й Абсолютним Духом, може бути тільки особистість, як начало, що поєднує в собі чоловіче і жіноче, духовне і душевно-ідеальне, начало, що має свободу і здатність до творчості за межами пізнання необхідності. Але визнання значення особистості виходить за межі гегелівської системи, ви-носячи за дужки саме питання про смисл Абсолютного Духу і кожної окремої людини.

Яка ж гегелівська система в її межах, що здаються Гегелю безмежними?