15 Там само. - с. 90. 110 Лекція о, Філософія Нового Часу; гносеологізація

тимізму Нового Часу. В них — небезпека відчуження Слова і Вчинку, до якої західну людину призводить непомірна рефлексія, що стала хворобливою звичкою.

Захоплений раціональністю світ Нового Часу не помічає, що в ньому "щось не так". Що поступово формується ставлення до людини, яке руйнує людину. Що на зміну людині-лицарю Середньовіччя і людині-титану Відродження приходить людина-ґвинтнк буржуазної епохи. Шекспір передчуває вузькість людини, яка проміняла почуття і віру на відчуття і розум.

Шекспір протиставляє розуму і його зовнішньому пізнанню любов, яка є для нього проявом найважливішого в людині.

Так само, як і шекспірівський Гамлет, проти світу безстрасності і буденності повстає Дон Кїхот Сервантеса. Це не тільки комічний, а й трагічний персонаж, глибокі почуття якого стають непотрібними і кумедними в епоху зародження вузькораціоналістичного розуміння людини і її можливостей у світі.

Дон Кіхоту затісно у світі буденності. Але цей світ не випускає його за свої межі. Дон Кіхот повстає, але його протест — це повстання проти Часу. Новий Час насміхається над ним, розмахуючи безжалісними "руками" вітряків...

Шекспір і Сервантес — родоначальники роману в сучасному смислі слова, абсолютно відмінного і від лицарських середньовічних романів, і від античної трагедії. Раніше бажання героїв коренилися в традиції їхнього світу і їхнього часу. Гамлет і Дон Кіхот поза традицією. А тому Дон Кіхот прагне повернути час назад, а Гамлет — сховатися від часу у Вічність...

4. Виклик гносоологізму: філософська есеїстка 111

5. Завершення нового часу: епоха просвітництва

§ 75. Просвітницька парадигма про природу людини

Людина за своєю природою добра. Джерелом зла є неуцтво, незнання добра, обплуїаність темнотою забобонів і марновірств, — така висхідна позиція мислителів епохи Просвітництва. "Нехай помиляюся, але я радію, що подібна помилка могла зародитися в глибині мого серця**, — зауважував щодо значимості ідеї освіти Дені Дідро, один з найвідоміших і послідовних мислителів епохи Просвітництва, один з авторів знаменитої Енциклопедії, що стала найвизначнішою подією в інтелектуальному житті Європи. Звідси випливала глибока впевненість освітян у всемогутності освіти і виховання: всяке зло в людині неминуче розсіюється під променями сонця розуму. Термін "Просвітництво" уперше вжив у Франції Вольтер, а в Німеччині — Гердер. У 1784 р. Кант написав статтю під назвою "Відповідь на питання, що таке Просвітництво?" Він запропонував розглядати Просвітництво як необхідну історичну епоху в розвитку людства. Суть цієї епохи — в широкому використанні людського розуму для здійснення соціального прогресу. Але які умови необхідні для успішного розвитку і застосування розуму? Кант переконаний у тому, що головна умова — подолання всіх форм несвободи шляхом тривалого морального вдосконалення людського роду, ί оскільки вдосконалення людини очікується від безмежного розширення обріїв її знань, то першим і невід'ємним правом людства стає право на вільне використання досягнень культури.

Якщо спробувати виділити найбільш глибоке визначення Просвітництва, його ядро, то таким, крім культу розуму, віри в прогрес і якусь абстрактну сутність людини, є, на наш погляд, його принциповий антитрадиціоналізм. "Май мужність жити власним розумом", — цей афоризм молодого Канта найвдаліше виражає позицію освітян. Чинити і жити потрібно не