§ 62. Висновки і перспективи. Підсумки філософії Відродження: Людина, що Творить, і Людина, що Вірує

1. Принциповим досягненням філософії романського Відродження було утвердження творчості як універсальної основи людської сутності. В результаті з'являється знаменитий образ людини-титана романського Відродження, що виявляє свою творчість у тілесному оформленні пантеїстичного космосу.

2. Філософія германського Відродження, навпаки, звужує межі творчих можливостей людини, поступаючись місцем вірі й інтерпретації. Саме ця тенденція згодом приведе до гносеологізації людської сутності — проголошення теоретичного пізнання сенсом існування людини. Проте філософія германського Відродження також породжує людину-титана, яка один на один зустрічається з Богом у містичному спогляданні і таїнстві читання Біблії, очищуючи свою віру від усього земного й тілесного.

86 Лекція 5. Філософія епохи Відродження: людина-титан

3. Титанізм Відродження завершується індивідуалізмом. Двома крайнощами індивідуалізму стали утопізм (Томас Мор) і цинізм (Махіавеллі), які згодом яскраво проявилися в європейській філософії.

Література до 5-ї лекції

• Горфункель А. X. Философия Эпохи Возрождения.— М., 1980.

• Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. — Μ., 1978.

• Лютер Μ. О рабстве воли // Избранные произведения. — СПб, 1994.

» Эразм Роттердамский. Похвала глупости. — М., 1960.

• Ясперс К. Философская вера // Смысл и назначение истории. - М., 1991.

87

Лекція 6

ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ:

ГНОСЕОЛОГІЗАЦІЯ ЛЮДСЬКОЇ СУТНОСТІ

1. Загальна характеристика філософії Нового Часу: явище гносеологізму.

2. Протистояння раціоналізму та емпіризму.

3. Три версії вчення про субстанцію: монізм, дуалізм, плюралізм.

4. Виклик гносеологізму: філософська есеїстика і філософське мистецтво Нового Часу.

5. Завершення Нового Часу: епоха просвітництва.

§ 63. Попереднє зауваження

Антитеза людини-творця і людини-віруючої, що виникла в культурі Відродження, вирішується в XVII ст. в образі людини, яка пізнає. Так відкривається філософія Нового Часу. Культ пізнання охоплює всю Європу — і романський, і германський світи. Причому пізнання трактується насамперед як теоретичне пізнання — раціональне пізнання, що послуговується логікою та ґрунтується на експерименті.

Проте розв'язання суперечності віри і творчості в теоретичному пізнанні може бути лише відносним. Видаючи себе за абсолютне, воно спрощує розуміння людської сутності. Новий Час гносеологізує людську сутність — зводить її до пізнання.

Спробуємо побачити це.

88

1. Загальна характеристика філософії нового часу: явище гносеологізму

§ 64. Філософська проблематика Нового Часу

XVII ст. — епоха великих географічних відкриттів і буржуазних революцій звела на престол нову царицю — Науку. З часів Ньютона віра в її всемогутність починає набувати рис нової магії. Еталоном епохи стала найбільш строга і досконала наука — математика: було заявлено, що наука досягає досконалості лише тоді, коли їй вдається скористатися математикою. Не випадково і свої філософські системи мислителі намагаються будувати на зразок геометрії.

Але що прокладає дорогу до істини? Звісно, досягти її неможливо, не маючи бездоганного методу. У філософії Нового Часу проблема методу стає основною. Що найплідніше: йти від часткового до загального (індукція) чи, навпаки, від загального до часткового (дедукція)? Що є критерієм істинності — експеримент чи внутрішньо необхідна логіка? На що потрібно спиратися, пізнаючи світ: на розум чи на відчуття? Залежить розум від чуттєвих сприйняттів чи, навпаки — сприйняття визначається розумом? Так визріває характерна для всієї епохи суперечка емпіризму і раціоналізму.

1 нарешті, які перспективи пізнавального тиску людини: чи піддається світ цілком і остаточно нашим пізнавальним зусиллям? Що ліпше: скептицизм чи пізнавальний оптимізм?

Головним же серед пізнавальних питань є, безперечно, питання про субстанцію (тобто про першооснову і першопричину всього існуючого): єдина вона чи подвійна, або ж існує багато субстанцій? Відповідно до того чи іншого розв'язання цього питання у філософії Нового Часу склалися три принципові позиції: монізм (Спіноза), дуалізм (Декарт) і плюралізм (Лейбніц).

І. Загальна характеристика філософії Нового Часу 89

Який же узагальнений портрет тієї епохи? XVII ст. супроводжувалося підйомом почуття особистості, зростанням ініціативи і поглибленням індивідуалізму. Уже в епоху Відродження Джованні Піко делла Мірандолла заявив, що Бог дозволив людині безмежно виявляти свою ініціативу, відпливати в далекі мандрівки і стати тим, ким вона хоче бути. Людина Нового Часу підхопила побажання епохи Відродження, але все ж таки опинилася на роздоріжжі: як розв'язати протиріччя, яке полягає в тому, що, з одного боку, людина вільна і рівна з Богом, а з іншого — вона лише маленька ланка у величному механізмі природи, що невблаганний і не чує людей.

До цього протиріччя додавалася ще одна стара проблема — як знайти своє місце в умовах ломки старих відносин і формування нових, незвичних? Як жити в "нелюдському" світі глибоких соціальних протиріч?