2. Захід як шлях людського буття у світі 11

Історія має початок, спрямованість і завершення — в ній здійснюється прогрес. Ця ідея прийшла в сьогоднішню західну культуру з християнства. Історія надає людському розвиткові сенс, відмежовує його від еволюційного процесу природи як щось зовсім відмінне від нього.

3. Східний шлях людського буття у світі

§ 8. Буддійське світовідношення як актуальний максимум східного шляху буття

Головною тезою буддійського світовідношення є твердження про те, що буття є страждання. Звідси — емпіричний світ стає назавжди далеким людині, ілюзією, яку варто подолати.

Подолання світу-як-страждання можливе лише через заглиблення у себе. Це визначає увагу до внутрішнього життя людини, поступальний розвиток якого може вивести людину зі стану страждання матеріального світу (сансара) до заспокоєння в світі духовному (нірвана).

Нірвана виступає над-буттям, розчиненням особистості у вищому заспокоєнні-блаженстві і просвітлінні, яке долає метушливу активність матеріального світу. При цьому збереження особистості як унікального начала, що усвідомлює себе, е несуттєвим.

Це цілком неприйнятно для західної ментальності, для котрої вище блаженство можливе тільки як щось загострено особистісне.

§ 9. Основоположні начала східного шляху буття: природність, фаталізм, віддяка

На Сході — на відміну від Заходу — людина менше оцінює реальність. Вона приймає її прояви як рівноцінні або такі, цінність яких не залежить від ЇЇ вибору. Тому на Сході людське буття основується не

12 Лекція 1. Прояснення специфіки східного і західного

на цінностях, а на началах, які не можуть визначатися і вибиратися особистістю.

Першим основним началом східного способу буття є природність.

Розчинення особистості в нірвані можливе саме тому, що для Сходу є характерним найтісніше злиття людини і природи. Це знайшло свій відбиток практично у всіх релігійних вченнях Сходу.

Якщо для західної людини її ставлення до природи є вторинним від її ставлення до суспільства й опосередковується суспільством, то східна людина безпосередньо злита зі стихією природи і лише через неї входить у світ спілкування з людьми.

Тут доречно пригадати характеристику східної ментальності, яка дана Геґелем. Він говорить про те, що на Сході Абсолютний Дух впадає в природність, там він досягає дійсності не в собі самому, а в сфері природи. У такому злитті духу з природою справжня свобода, на думку Гегеля, не можлива.

При цьому для Гегеля Схід виступає лише передісторією людської культури. Античність і наступна західна культура знімають (заперечуючи зберігають) у собі всі досягнення духу на Сході.

Із Гегелем можна погодитись, розмірковуючи про спадкоємність духовного життя Сходу і Заходу. Проте навряд чи можна підтримати думку про те, що Давній Схід цілком знімається в західному шляху буття і є щодо нього більш примітивним. Ця думка є наслідком граничного спрощення і схематизації історичного процесу. Вона виводить нас на помилковий шлях. Адже і сьогодні Схід продовжує свій розвиток, будучи самостійним і самоцінним шляхом буття. Це доводить хоча б факт ментального впливу Сходу на Захід у XX ст.*

Злиття з природою виражається в багатьох явищах східної культури і, насамперед, — у відомих тривіршах

* Більше того, Захід значно раніше почав запозичати для себе досягнення Сходу, ніж Схід — досягнення Заходу. Дійсно, вже античність є певним синтезом власних і східних начал.