3. Соціоцвнгричнв парадигма людини: марксизм 173

її духовний родовий набуток — перетворюється нз чужу для нього сутність" ¹⁴, — пише Маркс.

б. Відчуження людини від людини. Цей аспект відчуження завершує, за Марксом, попередні і є їхнім закономірним результатом: "Безпосереднім наслідком того, що людина відчужена від продукту своєї праці від своєї життєдіяльності, від своєї родової сутності, є відчуження людини від людини" ¹⁵.

Озирнувшись на життя оточуючого суспільства, навряд чи можна заперечувати існування всіх цих аспектів відчуження людини. Ніхто, мабуть, не буде сперечатися і з тим, що відчуження є зло і його треба подолати. Комунізм для Маркса і є тим суспільством, у якому долається відчуження людини.

Але з чого починати це подолання? Яка з форм відчуження є причиною й основою інших?

Для Маркса такою основою є передусім відчуження людини від продукту праці, зумовлене приватною власністю на засоби виробництва. Звідси витікає закономірний висновок: ліквідація приватної власності на засоби виробництва повинна відкрити шлях до подолання всіх аспектів відчуження людини.

Ця ідея надихала не одне покоління мислителів ї політиків. Проте практика побудови суспільства з ліквідованою приватною власністю показала неправомірність такого припущення. Відчуження людини не тільки не зникло, а й зросло. 1 справа, напевно, не лише в помилках і деформаціях, що сталися в ході впровадження марксистських ідей у соціальну реальність.

Проблема набагато глибша. 1 вона приводить нас до питання: Чи не є відчуження людини від духовної життєдіяльності центральною ланкою в ланцюзі відчуження? Ми залишимо це питання відкритим. Зараз же спробуємо розібратися з подальшими трансформаціями марксистських ідей.

¹⁴ Там само. — С. 567. ^и Там само.

174 Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму

§ 112. Метаморфози марксизму: філософія, ідеологія, практика

Мислителями, які ввели марксизм у духовний та Ідеологічний обіг XX ст., були, насамперед, Г. В. Плеханов (1856—1918 pp.) і В. І. Ленін (1870—1924 pp.).

Плеханов був популяризатором ідей Маркса і Енгельса, переважно розробляв часткові проблеми матеріалістичного розуміння становлення людини і культури ("До питання про розвиток моністичного погляду на історію", "Листи без адреси", "До питань про роль особистості в історії"). Для позиції Плеханова характерне з'єднання ідеї активної ролі духовної "надбудови" ("Економіка... майже завжди... тріумфує через посередництво відомих політичних установ") із соціоцентризмом і деперсоналізмом марксизму. В результаті роль особистісного начала в історії практично зводиться нанівець, розчиняючись у безособовій активності народу і нації.

Ленін у роботах "Філософські зошити" та "Матеріалізм і емпіріокритицизм" робить свій внесок у трансформацію марксистської філософії стосовно до реалій початку XX ст. Однак його особистість дістала всесвітню відомість завдяки іншому — послідовному перетворенню марксизму з філософії в ідеологію побудови комуністичного суспільства, яку Ленін доповнив ідеєю про першу фазу комунізму — соціалізм — і вченням про можливість побудови комунізму в окремо взятій країні.

З іменем Леніна пов'язаний марксизм-ленінізм — "єдино правильний" світогляд і "державна філософія" цілого ряду соціалістичних країн, в яких Ленін сприймався не як філософ, а як вождь і майже релігійний лідер. Ленін наповнив марксистську ідеологію жвавістю і своєрідною творчою енергією, що дало їй змогу впливати на свідомість і серця кількох поколінь людей. Проте згодом ця ідеологія все більше вироджується, стаючи знаряддям боротьби правлячих кланів проти інакомислячих і способом утвердження своєї влади.

3. Соціоцонгричнв парадигма людини: марксизм 175

Ленін, без сумніву, є винятковою людиною. Геніальний ідеолог і політик, він був піднесений російською історією в її критичний момент і спрямував цю історію в досить трагічному напрямі. Образ і міф Леніна, його життя і його боротьба — наочне спростування ортодоксального марксистського розуміння ролі особистості в історії. Залишається лише додати, що поява Леніна була багато в чому запрограмована всією логікою розвитку марксизму в XX ст., який, прагнучи вийти за межі філософії у практику, уособив у Леніні образ Вождя і Рятівника. Того Вождя і Рятівника, який взяв на себе і дивним чином спотворив риси Христа...

Марксизм у цілому близький до християнства. Це своєрідне атеїстичне християнство, в якому ідея Царства Божого на землі замінена ідеєю комунізму — тим же царством, але без Бога і безсмертя душі.

Особливо яскраво зв'язок комунізму з християнством проявився в Росії, де соціалістична революція 1917 p., знищуючи православ'я, вбирала і перекручувала його моральні ідеали.

Не можна не погодитися з Бердяєвим, який пише: "Ненависть російських комуністів до християнства містить в собі суперечність, якої не можуть помітити ті, чия свідомість пригнічена комуністичною доктриною. Кращий тип комуніста, тобто людини, цілком захопленої служінням ідеї, здатної на величезні жертви і на безкорисливий ентузіазм, можливий тільки внаслідок християнського виховання людських душ, внаслідок переробки натуральної людини християнським духом. Результати цього християнського і надземного залишаються і тоді, коли у своїй свідомості люди відмовилися від християнства і навіть стали його ворогами" ¹⁶.

ί багато в чому провина за руйнування християнства, що привело згодом і до саморуйнування російського комунізму, на думку Бердяева, лежить на особистості Леніна, тому що "Ленін дуже огрубив ідею Маркса

¹⁶ Бердяев Η. А. Истоки и смысл русского коммунизма. — М., 1990. - С. 138-139.

176 Лекція О. Атеїстичне подолання гносеологізму

про релігію, як потім ленінці огрубили ідеї самого Леніна. Ленін був майже генієм грубості — такий його стиль. Для Маркса проблема релігії була насамперед проблемою зміни свідомості... Для Леніна проблема релігії є майже виключно проблема революційної боротьби... Ленін закликав до "штурму неба". Але в богоборстві Леніна немає глибини, немає глибинних мотивів Фейербаха або Нідше, немає того, що розкривалося в Достоєвського, немає внутрішньої драми" ¹⁷.

Говорячи про феномен неомарксизму, варто сказати, що він проявився майже в усіх країнах Заходу, Піц неомарксизмом можна розуміти спробу застосування методу Маркса для трансформації положень його системи.

Найбільш відомим і впливовим явищем неомарксизму стала так звана франкфуртська школа. Серед її провідних представників можна назвати М. Хоркхаймера (1895—1973 pp.), Г. Маркузе (1898-1979 pp.), Е. Фромма (1900-1980 pp.), Г. Адорно (1903-1969 pp.), Ю, Хабермаса (1929 р.). Представники франкфуртської школи звернулися до ідей раннього Маркса з його концепцією відчуження людини і, поєднавши цю концепцію з елементами вчення Фрейда, піддати критиці як сучасне буржуазне суспільство, так і країни, що "будували комунізм".