§ 65. Основні риси філософії Нового Часу

Говорячи про основні риси філософії Нового Часу, можна виділити:

1. Гносеологізм; 2. Деїзм'; 3. Механіцизм. Що несли із собою ці настанови?

1. Гносеологізм характеризує той культ пізнання й абсолютизації науки, про який йшлося вище. Гносеологізм можна визначити як світоглядну настанову, яка виходить із того, що теоретичне пізнання є вищим виявленням духовності і сенсом життя людини. Саме гносеологізм виступає основною рисою філософії Нового Часу, визначаючи інші.

2. Деїзм вказує на ті зміни, що відбулися у ставленні людини до Бога. Він, наче сейсмограф, вловлює ознаки майбутнього духовного "землетрусу" — атеїстичного вибуху. Поки що це лише відоме об-

¹ Термін починає активно вживатися з другої половини XVI сторіччя.

90 Лекция 6. Філософія Нового часу: гносеологізація

леження ідеї Бога, але в ньому вже чути підземне стугоніння фейєрбахівської і ніщпеанської "переоцінок цінностей".

Усе почалося з того, що філософи Нового Часу відчули певне ускладнення, прагнучи поєднати ідею Бога як всемогутнього Творця і Деміурга з уявленнями про внутрішні закономірності природи. Деїзм запропонував варіант так би мовити "Бога і машини ": Бог дає світу перший поштовх, а потім усувається від справ, надаючи Всесвіту-машині розвиватися відповідно до природних законів.

Тут необхідно зазначити, що всі мислителі Нового Часу і навіть епохи Просвітництва були людьми віруючими. Наприклад, краса і гармонія фізичних формул ще раз переконали Ньютона в існуванні Творця. Але процеси секуляризації і "обезбожнення" (за висловом М. Хайдеггера) свідомості вже почалися: в основі їх лежав невтомний пошук природних і незалежних від Бога закономірностей природи.

3. Механіцизм характеризує спосіб розуміння і природних процесів, і людини, він був властивий Новому Часу і полягав у тому, що всі різноманітні форми розвитку світу можуть бути зведеш до механічного руху. Якщо світ облаштований раціонально, значить, він схожий на відлагоджений механізм, в якому всі складові елементи діють узгоджено і виконують свою функцію. Адже механіка, завдяки Ньютону, стала законодавицею і засобом опису будь-яких процесів, як стосовно суспільства, так і стосовно людини. Знаменита формула "людина — машина" — це крайнє вираження механіцизму Нового Часу.

Обмеженість того розуміння людини бачили вже сучасники: так, шведська королева Кристина, посміхаючись, говорила своєму філософському кумиру Де-карту, що в його побудовах все дуже розумно, але їй "ніколи не доводилося бачити, щоб механічний годинник народив маленький годинничок..."

1. Загальне характеристика філософії Нового Часу 91

2. ПРОТИСТОЯННЯ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ЕМПІРИЗМУ

§ 66. Френсіс Бекон: "Знання — сила!"

"Ми можемо стільки, скільки ми знаємо" — любив повторювати Френсіс Бекон (1561—1626 pp.)» — "знання і могутність людини збігаються".

Стосовно цього англійського філософа — основоположника емпіризму й індуктивного методу — існує небезпідставна гіпотеза, ніби він і ІПекспір — одна й та сама особа. Деякі дослідження текстів і деякий збіг "шифрограм" у сонетах Шекспіра і творах Бекона дають підставу для гіпотези про те, що видатний актор "Глобуса" зіграв у своєму житті дві значні ролі: поета і філософа. Але навіть якщо такі припущення і мають підстави, це не спростовує того факту, що між світоглядами Шекспіра і Бекона пролягла прірва, про що йтиметься далі. Тепер же вернімося до особливостей беконівського філософування.

Отже, хоча знання і є запорукою могутності людини, а експеримент і практична ефективність знань — доказом їхньої істинності, Бекон, проте, засуджує людей, які цікавляться знанням лише для того, щоб мати негайний практичний зиск. Цим людям корисно пам'ятати міф про Атланту: аркадська мисливиця Атланта була переможена в змаганні з бігу лише після того, як її партнер Гіппомен відвернув її увагу золотими яблуками з садів Гесперид. Бекон так інтерпретував цей міф: якби вчені не відволікалися на дрібниці під приводом одержання практичної користі із знань, що вже є, а прямували основним шляхом подальшого розвитку знань, то наука просувалася б уперед швидше за природу. Від цих міркувань Бекон переходить до знаменитого розрізнення між "плодоносними" і "світоносними" досвідами. Перші приносять безпосередню користь, другі відкривають широкі обрії, пояснюючи закони природи. "Природа перемагається тільки шляхом покори їй", тобто необхідно поважати її закони, тому філософія покликана бути теоретичним обґрунтуванням практики світоносних досвідів.