2. Іммануїл Кант: меж/ розуму 123

Наведемо приклад кантівських антиномій:

	Тезис		Антитезис
1.	Світ має початок (межу) в часі і просторі.	1.	Світ в часі і просторі безмежний.
2	Все в світі складається з простого.	2.	Немає нічого простого, все складне.
3.	У світі існує не тільки природна причинність, а й свобода.	3.	Ніякої свободи немає, все здійснюється за природними законами.
4.	Причиною світу є якась Абсолютна Істота.	4,	Немає Абсолютної Істоти ні в світі, ні поза світом як його причини

"Людський розум, — пише Кант у передмові до "Критики чистого розуму", — спіткала дивна доля· його обсідають питання, яких він не може позбутися, тому що вони нав'язані йому його власною природою, але водночас він не може відповісти на них, тому що вони перевершують його сили"⁴. Якщо розум вичерпав сили в антиноміях, це не означає безсилля людини. Необхідно вийти за межі розуму в сферу віри.

Врешті-решт, помилковими є і тезис, і антитезис -вони мають відношення лише до світу явищ, у світі ж речей "самих по собі" можливе щось третє. Так, наприклад, найважливішу, на думку Канта, третю антиномію можна інтерпретувати таким чином: людина живе в двох світах, у світі явищ вона лише ланка причинного ланцюга і заручник обставин, оточення і виховання. Але людина причетна і до світу свободи, даного їй "зсередини" і який ріднить її з Богом. У творчості людини і реалізується зв'язок між двома світами. Але між ними знову і знову виникає суперечність. Як розв'язати цю суперечність особистості І оточуючого її суспільного й природного середовища, суперечність свободи і необхідності?

⁴ Кант Й. Критика чистого разума. — СПб., 1993. — С. 11. 124 Лекція 7. Поглиблення гмосеологізму

§ 83. Категоричний імператив

Знаменитий категоричний імператив Канта е тим загальним моральним законом, що дає змогу людині розв'язувати суперечності свободи і необхідності. Але це досить своєрідний закон. "Він, — пише Кант, — стосується не змісту вчинку і не того, що з нього витікає"⁵. Цей закон не вказує людині ні на які конкретні обов'язки і нічого не забороняє. Він вимагає одного: в усіх своїх вчинках людина повинна приймати рішення самостійно. "Принцип самостійності, автономії волі, — стверджує Кант, — є єдиний принцип моралі"⁶.

Чого ж, власне, вимагає від людини такий моральний закон? Оскільки основна проблема моралі — вирішення питання, що є добро, а що — зло, то кантівський принцип автономії волі означає, що немає і не може бути ніяких остаточних і готових відповідей на ці питання. У кожному конкретному випадку вони — продукт творчого рішення особистості. Людина повинна брати на себе ризик самостійного рішення і відповідальності за наслідки свого вчинку, тобто, чинити так, ніби від ЇЇ діянь залежить доля всієї світобудови.

"Чини так, ніби максима твого вчинку за допомогою твоєї волі повинна стати загальним законом природи", — така формула моралі за Кантом.

Проте, як бути, якщо людина не хоче ризикувати там, де йдеться про добро і зло, адже вона — не Бог і в неї є побоювання, що своїм втручанням вона може наробити багато лиха? Відповідь одна: людина не може не ризикувати. Кожний момент її життя — це момент вибору між добром і злом. Заслуга Канта полягає в тому, що своєю етикою він розвив най-глибинніший пласт євангельської моралі — моралі вільного вибору. Адже всі заповіді Христа зводяться до того, що людина наділена часточкою божествен-

^s Кант И Сочинения. — Т 4, ч. 1. — Μ , 1965. - С. 254. ⁶ Там само. - С. 284.