104 Лекція в. Філософія Нового Часу: пюсеологізація

духовних явиш- Тільки завдяки цьому вона може стати вільною від рабства своїх ефектів і пристрастей, побороти таким чином страждання і досягти досконалості.

§ 72. Готфрід Лейбніц: людина як монада

Декарт зводив матеріальність до протяжності. Готфрід Лейбніц (1646—1716 pp.) справедливо заперечував, що з протяжності можуть бути виведені не фізичні властивості тіл — їхні рух, дія, опір, а тільки Їхні геометричні властивості. Тому, вважає Лейбніц, необхідно виявити таку субстанцію, з якої можуть бути виведені основні фізичні властивості тіл. Лейбніца не задовольняв монізм однієї субстанції (якби існувала тільки одна субстанція, всі речі були б пасивні, а не активні), не задовольняла його: дискретна картина світу, в якій всі елементи-часточки абсолютно однорідні і позбавлені структури. Він був переконаний в якісному розмаїтті явищ, у неповторності й унікальності кожної речі і процесу. Тому й вважав, що кількість субстанцій безкінечна. У зв'язку з цим Лейбніц вводить поняття "монада".

Монада — це свого роду атом-субстанція. Головний атрибут монади — її активність, здатність до дії, сила. "Постійно існує одна й та ж сила, одна й та ж енергія і вона переходить лише від однієї "частини" світу до іншої, дотримуючись законів природи" ¹⁰, — пише Лейбніц. 1 уточнює: "Субстанція є істота, здатна діяти. Всяка справжня субстанція тільки і робить, що діє" ". Кожна монада є "живе дзеркало Всесвіту", "стиснутий Всесвіт", тому в обмеженій індивідуальності закладена безкінечна всезагальність. Кожна з монад — замкнений космос, "вони не мають вікон, аби що-небудь могло в них входити або з них виходити"; вони взаємоді-

¹⁰ Лейбниц Г. В. Сочинения- В 4 т - Μ , 1982 - Τ 1 -С. 430.

¹¹ Там само. — С. 44.

3. Три вере// вчення про субстанцію 105

ють інакше. Монади безсмертні, тому шо гинути можуть тільки складні тіла, розпадаючись на свої складові елементи, монади ж прості і неподільні. Монади абсолютно неповторні, і їхні розбіжності можна визначити за двома основними параметрами: 2) за "кутом зору" на світ, тобто за оригінальністю структури свідомості; 2) за ступенем розвитку, активності і досконалості. Лейбніц поділяє монади на три класи: "оголені", "душі" і "духи". Перші з них являють собою неорганічний рівень, вони "сплять без сновидінь". Другому класу властиві відчуття і сприйняття. 1 тільки "духи" мають властивості особистості.

Лейбніц заперечував можливість перетворення одних монад на інші, але був упевнений, що прогрес кожної з них нічим, ніде і ніколи не може бути зупинений.

Монади, шо стоять на нижчому щаблі, мають темне уявлення: вони не відрізняють сприйнятого ні від себе, ні від всього іншого. На щабель вище стоять монади, яким властиве невиразне уявлення: вони можуть відрізнити те, що вони уявляють, від всього іншого, але тільки не від самих себе. Чітким уявленням володіють лише ті монади, що стоять на вищому щаблі: вони відрізняють уявне і від себе, і від всього іншого. Інакше кажучи, на вищому щаблі монади мають самосвідомість.

Який же кінцевий пункт прогресу монад і як далеко він може перевершити сучасних людей? Або інакше: чи можна вийти за межі людського? Конкретна відповідь тут неможлива, оскільки діє принцип — "вищі монади незбагненні для нижчих". Проте принципове рішення полягає в тому, що немає меж прагненню монад до досконалості. 1, отже, Лейбніц не сумнівається, що, по-перше, у Всесвіті є монади, що і духовно, і тілесно перевершують людей, і, по-друге, людина може вийти за свої межі. Верхня ж межа досконалості монад є Бог. Таким чином, духовне зростання людини є безмежним.