260 Словник ключових термінів

начала на шляху Його заглиблення у творчість та владу, буденна С. стає граничною С. і виявляється у таких екзистешйних ситуаціях, як туга, закоханість, жах, відчай. У метаграничному бутті, шо є виходом за межі маніпуляції та об'єктивації буденного і граничного буття у простір актуалізації особистості, С. втрачає свій фатальний характер і стає новою реальністю — усамотненням як вільно обраною С. Вихід за межі С. у метаграничному бутті людини можливий через феномени толерантності Й любові, що знаменують собою виші прояви внутрішньої комунікації.

Н. Хамітов

ТОЛЕРАНТНІСТЬ — здатність людини порозумітися з іншою людиною на основі поваги до її свободи та вступити з нею у плідну комунікацію. Ідея Т. грунтується на тому, що будь-яка людина заслуговує на комунікативну повагу вже тому, що здатна мислити, висловлюватися та діяти. Практика ж Т. вимагає не тільки абстрактної поваги до Іншого, а й відповідальності за нього і за долю комунікації. Саме на цьому шляху людське самотворення розгортається до співтворення, а само-бутність прямує до спів-бутгевості. Лише відповідальна людина може дочекатися відповіді від іншої людини, яка звільняє від страждання самотності, адже народжує спів-бутгя як внутрішньо спільне буття — результат екзистенційно-внутрішньої, особистісної комунікації.

Проблема Т. є надзвичайно актуальною у сучасному світі з його етно-національним, політичним та релігійним розмаїттям. Тому невипадково, шо вона стала однією з головних у межах сучасної західної комунікативної філософії (К.-О. Апель, П. Рікер, Ю. Хабермас) та сучасних вітчизняних філософсько-антропологічних досліджень.

Н. Хамітов

ТУГА — 'екзистенційна ситуація граничного буття, в якій людина переживає неадекватність власної життєвої стратегії виклику Буття і втрату автентичності. Т. є симптомом самотранс-цендування — передусім у формі культуротворчості. За висловом М. Гайдеґґера, ^ЙТ. відкриває суше в цілому". Однак у просторі Т. межі уявляються тупиком і тоді людину охоплює байдужість і відчуття абсурдності буття. В екзистенційній ситуації Т. та у байдужості, що вона породжує, западаються опори буденного буття. Коли людина вступає в Т., вона вже не може бути в буденності. Вона біжить з буденності, ви-буває з неї в інший вимір буття. Це прорив до власного існування, екзистенції — того, що протистоїть безособовому пере-буванню та є буттям людини на межі, граничним буттям.

В екзистенційній ситуації Т. вияскравлюється родова бівалентність людського буття. Чоловіча Т. — це переживання нереалізованості в бутті за межами роду, тоді як Т. жінки є переживанням нереалізованості та самотності у родових межах. І разом із тим Т. дивним чином зближує чоловіче та жіноче начала, адже в її просторі деконструюється смисл як родинного, так і цивілізаційнотехнічного виявів людського і відбувається вживання у світ культу-

Словнмк ключових термінів 261

ри. Т, є переживання онтологічної оголеності своїх коренів, ,які більше не знаходяться у грунті буденності; більше того, це переживання неукоріненості самої буденності і усвідомлення приреченості на вихід у простір духовно-культурного буття.

Н. Хамітов

ФІЛОСОФІЯ СТАТІ — галузь філософського знання, що досліджує стать як психологічний, соціально-культурній та екзистенційній феномени, Принципова відмінність Ф. с. від психології або соціології статі полягає у комплексному підході до проблеми статі та розумінні її як феномену, що відображає духовні та душевні виміри людського буття. Ідеї Ф. с. досить повно представлені в історії європейської філософської думки, в якій феномен статі, як правило, пов'язується з феноменом любові. Платон розглядає стать як результат втрати андрогінної цілісності. В епоху Відродження феномени статі та любові досліджують М. Фічіно, Л. Ебрео, Л. Пізано. Проблема статі посідає важливе місце у творчості А. Шопенгауера, який аналізує різницю між чоловіком та жінкою як самодостатньою та несамодостатньою особистостями. Ф. Ніцше у своїй Ф. с. розглядає стать у контексті трансформації людини у Надлюдину. Проблемі з'ясування чоловічості та жіночості як метафізичних та психологічних принципів присвячена творчість О. Вейнінгера. В. Соловйов всебічно розглядає ідею Вічної Жіночості. В. Розанов висуває ідею третьої статі. Головною категорією Ф. с. М. Бердяева є андрогінізм як духовно-творче єднання чоловічого та жіночого. 3. Фрейд розглядає стать як основу формування фундаментальних комплексів людської психіки — Едіпа та Електри. К. Юнг досліджує чоловічість та жіночість як архетипи колективного позасвідомого.

Формування Ф. с. як окремої галузі філософського знання відбувається на межі XX—XXI ст. У сучасній українській філософії вона може бути означена як одна з фундаментальних тенденшй метаантропології. Сучасна українська Ф. с. передусім досліджує взаємодію чоловічого та жіночого як духовності та душевності у різних екзистенційно-особистісних вимірах буття людини: буденному, граничному, метаграничному (Н. Хамітов, С. Крилова). Чоловічість-духовність та жіночість-душевність розглядаються як принципи, що є в кожній людині незалежно від її біологічної статі, їх гармонійна чи дисгармонійна взаємодія спричиняє або актуалізацію особистості, або її пригнічення, яке призводить до переживання внутрішньої самотності. Ці ідеї стали філософським підґрунтям актуалізуючого психоаналізу.

Сучасні українські автори займаються також гендерними дослідженнями — вивчають соціально-психологічні проблеми статі (Н. Зборовська, С. Павличко, Н. Чухим).

Н, Хамітов

262

ЗМІСТ

Вступне слово..................................................................... З

Лекція 1

ПРОЯСНЕННЯ СПЕЦИФІКИ СХІДНОГО

І ЗАХІДНОГО ШЛЯХІВ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

У СВІТІ (Н. Хамітов)

§ 1. Попереднє зауваження ............................................... 5