102 Лекція в. Філософія Нового Часу: гносвологізація

Сам Декарт змушений визнати, що іноді ці субстанції навіть воюють одна з одною. Щоб пояснити, як відбувається взаємодія двох незалежних субстанцій «людині, Декарт висуває гіпотезу про те, що пунктом зв'язку двох субстанцій і передавальною ланкою між ними виступає шишковидна ґуля мозку. Водночас суперечності декартівського дуалізму інспірували появу нових версій вчення про субстанцію.

У Декарта над обома субстанціями підноситься Бог як вища і самостійна реальність, від якої вічні субстанції є похідними. Більш послідовним варіантом вирішення цієї суперечності є монізм, який розгорнув у своїй системі Спіноза. Він ототожнив субстанцію і Бога, і тому в його вченні філософська і релігійна картини світу збіглися.

§ 71. Бенедикт Спіноза: спасіння від афектів

Бенедикт Спіноза (1632—1677 pp.) — один з найбільших філософів Нового Часу — був двічі вигнанцем. Його сім'ю вигнали з Португалії католицькі інквізитори за вірність іудейській релігії. Потім старійшини синагоги вигнали його з єврейської громади за єресь і пантеїзм. В обох випадках вигнанню була піддана така світоглядна настанова, як монізм — спочатку релігійний монізм євреїв, які заперечували християнський догмат про троїстість Божества, а потім філософський монізм Сггінози, який повстав проти антропоморфності образу старозавітного Яхве.

Вважається, що найсуттєвіший вплив на формування філософських поглядів Спінози зробив Декарт. Проте свою основну ціль — пошук універсального принципу єдності світу — Спіноза все ж таки запозичив не у великого француза, а з інших джерел: окрім Біблії і Талмуда, він вивчав роботи арабських і єврейських філософів, з яких його найбільше захоплював стародавній апологет всеєдності Маймонід. Звичайно, прихильника метафізичного монізму не міг задовольнити декартівський дуалізм: світ, розірваний на мис-

3. Три версії вчення про субстанцію 103

лення і протяжність, — це не той світ, про який мріяв Спіноза. І мислення, і протяжність є атрибутами єдиної Субстанції, абсолютно самодостатньої і такої, що є причиною солюГ себе (causa sui). Оскільки ця субстанція є вищою досконалістю, то вона є Бог.

Моністичний світогляд Спінози змусив Спінозу відмовитися від декартівського вчення про дві субстанції, цей же світогляд не дав йому змоги змиритися з іудейським догматом про Бога, який перебуває десь поза природою. Бог Спінози присутній у кожному куточку світобудови, розлитий по всій природі. Його всесилля — в його всеприсутності, в його всеповноті. Світ з усім його розмаїттям і безконечністю форм — це Бог, побачений під різними кутами зору, тобто, говорячи мовою Спінози, це сукупність незліченної кількості модусів єдиного Бога, Його Бог не мав якостей, які б відрізнялися від законів природи. Бог Спінози — це світ у його єдності. Це і є той самий пантеїзм, за який Спіноза був вигнаний з єврейської громади.

Головна праця Спінози — "Етика" — відрізняється чіткістю логічних побудов, послідовністю викладу ідей і їхньою аргументацією. Робота побудована у вигляді аксіом і теорем, що витікають одна з одної, на зразок геометричних. Але глибокий взаємозв'язок характерний не тільки для його манери викладу. Спіноза постулює загальний причинно-наслідковий взаємозв'язок, що пронизує універсум: будь-який акт визначається причиною, яка, в свою чергу, визначається іншою причиною, і так до безконечності; самодетер-мінуючою причиною є тільки Бог. Любов до нього, помножена на пізнання причинних зв'язків природи, — єдиний спосіб досягнення свободи,

Його "інтелектуальна любов до Бога" поєднує в собі якості і жагучої віри, і раціонального пізнання, що досить довго розділяли філософів на два ворожих табори. У Спінози вони досягли гармонії. Він упевнений, що людина, озброєна безкомпромісним розумом, здатна до суворого логічного мислення, здатна розшифрувати таємницю як фізичних, так і