112 Лекція в. Філософія Нового Часу: пюслологізоція

так, як це визначено досвідом І традиціями, що йдуть від поколінь, а лише в згоді з вимогами розуму. Він — той об'єктивний і непідкупний Суддя, перед яким все звичне і перевірене віками повинне довести свою доцільність.

Мабуть, тут уперше пролягла та тріщина скепсису і підозрілості до минулого, що розростається в горезвісний конфлікт поколінь: "розпався зв'язок часів", зауважив Шекспір. Відродження, полемізуючи із Середньовіччям, попри все встановлювало свій спадкоємний зв'язок з античністю. Епоха Просвітництва не визнавала себе нічиєю наступницею, вона починала відлік від себе. Люди XVIII ст. відчули себе обранцями світобудови: вони не шукали "золотий вік" ні в минулому, ні в майбутньому, вони жили в ньому.

§ 76. Історичні типи Просвітництва

Як тип світогляду Просвітництво зародилося в XVII ст. в Англії (Локк, Юм, Шефтсбері, Тіндаль). Ідеї англійців проникають у Францію: Вольтер популяризує фізику і механіку Ньютона, Монтескье знайомить французів з англійськими правовими принципами, Кондільяк розвиває вчення Локка. Як ми пам'ятаємо, Локк учив, що душа новонародженої людини є чистою дошкою. Звідси витікає, що досконалість людської особистості обумовлюється двома речами: вихованням і політичним ладом суспільства. Саме ці ідеї були гаряче підтримані у Франції. На думку Вольтера (1694—1778 pp.), в нас немає ніякого знання про природу духовної субстанції, адже ми ніколи не сприймаємо душу як субстанцію, ми сприймаємо лише якісь психічні явища, властивості чи здібності. До якого часу ми маємо віднести виникнення душі: до моменту зачаття, до ембріональної стадії розвитку, до моменту народження, а може, вона належить вічності? На думку Вольтера, припускати існування душі — значить помістити всередині нас маленького бога, здатного порушувати чинний у світі порядок. Розумніше і скромніше визнати, що люди —

5, Завершення Нового Часу: епоха Просвітництва 113

розумні автомати з кращим, ніж у тварин, інтелектом, але зі слабшим інстинктом. Проте всі просвітител;, попри своє вільнодумство, залишалися деїстами.

У тому ж напрямі просувається і думка Кондильяка (1715—1780 pp.). Цьому філософу належить знаменитий приклад: якщо ми уявимо собі статую, яка послідовно наділяється відчуттями — нюхом, слухом, смаком, зором, дотиком, то маємо визнати, що разом із відчуттями вона наділятиметься всіма інтелектуальними функціями і здатністю до сприйняття найрізноманітніших вражень. Як бачимо, просвітяни піднімають на щит емпіризм і сенсуалізм локківсько-юмовського типу, при цьому, водночас, відмежовуючись від агностицизму Юма. Ідею про людину-автомат остаточно оформляє Ламетрі (1709—1751 pp.) в знаменитій метафорі "людина-машина", а найбільш систематичне вираження усі ці погляди одержують у Гольбаха, Гельвеція, Дідро.

Особливу позицію займав Ж.-Ж. Руссо (1717— 1778 pp.) зі своїм знаменитим протиставленням природи і культури. Енциклопедисти ніколи не вважали його абсолютно своїм. Дійсно, замість первинності розуму Руссо висуває первинність чуття. Тільки чуття — природне, інстинктивне, гармонійне, воно і пер винніше від розуму за походженням, і важливіше від нього. Надмірний розвиток форм інтелекту — фантазії і мислення — зруйнував у людині початкову гармонію, порушив правильне співвідношення між потребами і здібностями і ослабив природну силу людини. Саме через штучність і однобічність розуму стали процвітати спеціалізація і професіоналізація, які перетворюють людину на часточку великого цілого, породжують крайню однобічність. 1 в цьому полягає головна причина людських страждань. "Зробіть людину знову цілісною, і ви зробите її такою щасливою, якою вона тільки може бути", — закликав Руссо. Вольтер, знущаючись із Руссо, говорив, що той запрошує людство знову стати на четвереньки і повзти у ліс. Насправді Руссо, звичайно, розумів незворотність уже пройденого шляху і те, що відмова від циві-