§ 100. Таємниця Абсолюту

"Сторінка заповнена, аркуш потрібно перегарну-ти", — так почав Шеллінг свою першу берлінську лекцію 1841 р. Цю "нову сторінку" багато хто розцінив як розрив з раціоналізмом, зречення від старої філософської системи і відхід у містику. Що ж насправді відбулося з ІПеллінгом? Чи дійсно він зрікся своєї системи і класичних принципів філософування? Які рушійні мотиви цієї творчої метаморфози?

Світогляд його глибоко змінювався, і він болісно, через непевність і сумніви, просувався до своєї "другії філософії". Але водночас він не збирався поставити свою нову філософію на місце старої, а лише прагнув приєднати до старої якісь нові знання, які вважалися досі неможливими.

Перехід до "другої філософії" — не розрив з минулим, а його необхідний наслідок, основи його нової системи були закорінені у "першій філософії". Та філософія, яку Гегель, Фіхте та інші вважали повною І вичерпною, насправді, за Шеллінгом, — лише "негативна" філософія. Вона необхідна, але не достатня, її завдання — пізнати світ за допомогою розуму. Але переходячи до релігійної проблематики, Шеллінг схилявся до того, що не Розум, а Воля є початком буття (Ursein).

Шеллінг вважав, що Абсолютне можна осягнути. За великим рахунком, тільки Воно і є єдино гідним предметом істинного пізнання. Але він змушений був також визнати (як і всі мислителі, які займалися цим питанням до нього), що в Абсолюті є вічна незбагненна глибина. Як же рухалась думка Шеллінга, намагаючись вирватись із цього глухого куга?

Усе почалося з того, що Шеллінг приступив до здійснення свого таємного задуму: до створення популярної філософії, яку він назвав "Світові епохи". Вік

156 Лекція 8. Релігійна подолання гносеологізму

збирався розгорнути смисл "еонів божественного життя" — минулого, сучасного і майбутнього (які й є світовими епохами). Йшлося не про людську історію, а про божественне вічне буття, але за аналогією до розвитку людського буття. Шеллінг по-новому розкриває смисл поняття минулого: його не завжди розуміють належним чином, і далеко не всі мають минуле. Людина, яка жодного разу не подолала себе, не має позаду ніякого минулого — вона ніколи не виходила за його межі і продовжує жити в ньому. Тільки відірвавшись від свого минулого, ми можемо його вперше мати, і тільки той, хто має сили відірватись від себе самого, може створити собі майбутнє.

Але що може означати Минуле, Сучасне і Майбутнє стосовно Бога? Минуле — це період дозрівання в Божественному Розумі рішення творити. Сучасне — це світовий процес, що почався з Божественного Рішення творити. Майбутнє, на думку Шеллінга, може означати завершення історії світу і повне примирення Бога з творінням.

Найважливіша тепер для Шеллінга проблема — як знайти логічне пояснення Божественному Рішенню творити світ? За молодості Шеллінг розділяв із Фіхте його тверде переконання, що Абсолют повинен бути неодмінно перетворений на земне існування. Гегель бачив необхідність природного самовщчуження Абсолютної Ідеї в тому, що згодом вона повертається до себе, збагачена самопізнанням. Спіноза, кумир молодого Шеллінга, взагалі поєднував творіння і Бога. Тепер усі ці позиції здаються Шеллінгу непереконливими і довільними.

Чи необхідним є акт творення світу, чи це справа абсолютної свободи Божества, непередбачена і таємнича? Відсутність задовільної відповіді на це питання і спонукала Шеллінга до створення нового типу філософії. Адже якщо нам відкриється смисл творіння, ми тим самим осягнемо смисл, призначення і межі створеної людини.

Але чи розвивається Абсолют у часі, чи Бог є вічно незмінним, а розвивається лише світ, творіння?

3. Пізній Шеллінг: умоглядна містика 157

Наполягаючи на розвитку, становленні Бога, Шеллінг перш за все сперечається з Фрідріхом Якобі (1743— 1819 pp.), який заперечував і розвиток Абсолюту, з можливість його пізнання.

За Якобі, Бог відкривається нам не через позитивне пізнання, яке можливе лише стосовно світу, що розвивається, а за допомогою містичного досвіду спілкування з Абсолютом, досвіду, істинність якого доводиться актом віри.

Суб'єктивна очевидність містичного досвіду, заперечує Шеллінг, може мати лише індивідуальне значення, вона психологічно випадкова, людина продовжує шукати об'єктивні і загальнозначущі основи віри Але, всупереч Гегелю, пізнання Бога не може бути подане і завершене раціональною, "негативною" філософією — воно тільки спирається на неї.

"Позитивна" філософія пізнього Шеллінга відрізняється і від простої віри, що зупиняється перед незбагненним і не проникає в нього, і від раціонального пізнання, що не розкриває незбагненне, а підміняє його собою. Це — "умоглядна містика", яка вперше поєднує містичне переживання трансцендентних основ світу, тобто Творіння, і раціональне мислення як логічне розуміння сутності світу.

Наповнена "умоглядною містикою", людина знаходить безмежну свободу. Це свобода бачення Бога і свобода розвитку, що підноситься до стихії Божественного Розвитку.