§ 119. Еріх Фромм: відчуження і любов

Своєрідного розвитку вчення Фрейда набуло у творчості Еріха Фромма (1900—1980 pp.), який намагався поєднати його з персоналістично орієнтованим марксизмом. На відміну від Фрейда, Фромм не вважає, що сутність людини можна "вивести" з метаморфоз її сексуальної енергії. Фромм відмежовується від фрейдівської біологізації людини: "Хоча і є деякі потреби, загальні для всіх людей, такі як голод, спрага, секс, але ті потреби, що створюють розбіжності в характері людини — любов, прагнення влади і прагнення підпорядковуватися, насолода чуттєвим задоволенням і страх перед ним, — це продукти соціального процесу. Найпрекрасніші і найпотворніші схильності людини являють собою не компоненти фіксованої і біологічно запрограмованої людської природи, а результати соціального процесу, що творить людей" ^п.

Однією з центральних категорій світорозуміння Фромма є категорія відчуження, шо походить від вчення про відчуження людини у молодого Маркса.

²⁷ Там само.

²⁸ Фромм Э. Бегство от свободы. — Μ., 1994. — С. 98.

5. Психоаналітична парадигма людського буття 187

Однак Фромм говорить про відчуження передусім в психологічному смислі — це явище, що пронизує всі епохи і проявляється в усіх народів. Джерело відчуження — не лише в соціальних умовах, а й у самій особистості.

Фромм виводить відчуження людини з ЇЇ розуму, шо виділяє людину з природи. Людина приречена бути і частиною природи, і чимось більшим. Людина "вийшла з тваринного світу, зі світу інстинктивної адаптації, перейшла межу природи — хоча вона при цьому ніколи її не залишає: вона — частина природи, але все ж таки, колись відірвавшись від неї, людина вже не може до неї повернутися; якби вона, вигнана колись із раю — стану початкової єдності з природою, — спробувала туди повернутися, їй би стали на перешкоді херувими з вогненними мечами" ²⁹.

Людину приводить до відчуження "усвідомлення себе як окремої сутності, усвідомлення обмеженості свого життєвого шляху, усвідомлення того, шо вона не від своєї волі народилася і проти своєї волі помре, що або вона помре раніш за тих, кого любить, або вони помруть раніше за неї... — все це перетворює її самотнє, осібне існування на каторгу. 1 коли людина не може звільнитися від цієї каторги, вийти на волю, не може об'єднатися якимось чином з людьми і зовнішнім світом, вона втрачає розум" ³⁰.

Негативні межі людини для Фромма — це межі її самотності, породжені відчуженням. "Людина будь-якої епохи і будь-якої культури стикається з одним і тим же питанням: як подолати самотність, як досягти єднання..." ³¹.

Але як досягти єднання? Як звільнитися від відчуження і самотності? Це можливо тільки в любові, вва-

²⁹ Фромм Э. Искусство любить // Душа человека. — Μ., 1992.-С. 114.

³⁰ Там само.

³¹ Там само. — С. 115.

188 Лекція 9. Атеїстичне подолання гносеологізму

жає, Фромм. "Любов це зв'язок, що передбачає збереження цілісності особистості... любов допомагає людині подолати почуття самотності і відчуження і водночас дає змогу їй залишатися самою собою, зберегти свою цілісність. Парадокс любові в тому, що дві істоти складають одне ціле і все ж залишаються двома істотами" ³².

В розумінні любові Фромм, звичайно, не обмежується лише еротичною любов'ю, він говорить про любов у широкому сенсі, підкреслюючи, що любов — це "установка, орієнтація характеру особистості, що визначає ставлення особистості до світу в цілому..." ³³. Любов до когось завжди повинна переростати в любов до усього, інакше це не любов. "Якщо я кажу комусь: "Я тебе люблю" , то це справді так, якщо я можу цим сказати: "В тобі я люблю всіх; люблячи тебе, я люблю весь світ, в тобі я люблю і самого себе" ³⁴,

Звідси зрозуміло, чому Фромм поряд з еротичною любов'ю розглядає такі види любові, як братерська любов, материнська любов, любов до себе і любов до Бога. Любов руйнує стіни навколо відчуженої людини; в багатогранному почутті любові ви-вишується все інстинктивне і біологічне в людині — все, що породжує егоїзм сліпої волі до життя і волі до влади.

Через розуміння сенсу Любові, непомітно для себе Е. Фромм виходить за межі символічного бачення Бога і просувається від атеїзму фрейдівського психоаналізу і марксистського соціоцентризму до іншого світорозуміння, в якому Любов не менш реальна (важлива для життя, онтологічна), ніж біологічне бажання і матеріальна потреба.

³² Там само.

³³ Там само. — С 134. ^3<1 Там само.

5. Психоаналітична парадигма людського буття 189