1. Феномен середньовічної філософії 57

2. Джерела філософії середньовіччя

§ 40. Атмосфера пізньої античності і дух християнства, що зароджується: гностицизм

У перебігу історії немає демаркаційних ліній. Неможливо окреслити той Рубікон, на одному березі якого ще антична філософія, а на іншому — вже середньовічна. Ким був знаменитий Боецій, який написав у в'язниці, чекаючи страти, "Втіху філософією", "останнім римлянином", як його називали нащадки, чи "батьком Середньовіччя"? Очевидно, і тим, і іншим: з одного боку, він християнин і богослов, з іншого — прихильник неоплатонізму, бо втішався у своєму трактаті саме ним, а не істинами Писання. Так живі людські долі поєднували дві епохи.

Такими ж містками, що з'єднують два менталітети, виявилися герметизм і гностицизм, в яких пізня античність намагалася поєднати несумісне: типово античний космоцентризм і абсолютно неантичну інтуїцію Абсолютної Особистості. Так початок нової ери "в своїй останній глибині виявлявся сумішшю двох культур і переходом від язичництва до християнства" ².

Найглибшим духовним явищем цього періоду був гностицизм — релігійно-філософське вчення, що поєднувало в собі елементи християнства, іудаїзму, античного язичництва, а також вавилонських, перських, єгипетських й індійських релігійних уявлень. Завданням людського духу в гностицизмі є спокута, досягнення порятунку, прагнення звільнитися від залізних кайданів матеріального світу. Ця мета досягалась у гностиків шляхом філософського пізнання (нагадаємо, грецьке "гносис" — пізнання) особливого типу, для чого вони організовували аскетичні спілки, філософські школи, релігійні громади.

² Лосев А. Ф. История античной философии. — Μ., 1989. — С. 175.

58 Лекція 4, Розуміння людини та її меж у Середньовіччі

Найпопулярніші були гностичні системи Василіда (із Сирії) і Валентина (з Єгипту). Валентин є творцем грандіозної філософської поеми, присвяченої створенню світу. Творення починається з непізнана них глибин повноти буття. З цієї повноти — Плероми і шляхом виливу утворюється множина міфологічних істот, у тому числі й біблійних персонажів. Виникають двадцять вісім божественних еонів, що наполовину є логічними категоріями, а наполовину — міфологічними істотами. Остання з еонів, Софія, согрішила проти батька, бажаючи порушити всю божественну ієрархію, за що і була вигнана з Плероми.

Смуток і сльози Софії, яка тужить за Плеромою, перетворилися на небо і землю, були створені люди, серед яких виділяються гностики, споконвічне призначені для порятунку. Софія і гностики за допомогою Ісуса Христа, посланого Отцем з благою звісткою про прийдешнє прощення Софії, домагаються повного прощення і повернення в Плерому, а матеріальний світ, створений із суму Софії, палає у вогні. Мета історії світу — прощення Софії — досягнута, світова історія завершена.

Ми зупинилися на гностичній космогонії для того, щоб стали очевидними деякі найважливіші паралелі: той, хто знайомий із християнською езотерикою (у тому числі й сучасною), легко побачить її принципову, архетипову настояність на гностичних ідеях. За великим рахунком, саме гностицизм є прообразом усіх пізніших містичних і езотеричних побудов як у єресях, так і в різноманітних таємних братствах, масонських ложах і теософічних товариствах.

Клімат епохи пізньої античності дивовижно точно передано у знаменитому фільмі Ф. Фелліні "Сатирикон": Людина — це актор, — ось яким було універсальне світовідчуття людей тих часів. Не випадково в римському театрі акторам гад час дії завдавалися цілком реальні каліцтва, а в римському цирку людей кидали левам.

"Який актор гине!" — вигукнув Нерон, дивлячись на палаючий Рим. Він, зрозуміло, говорив про себе,