§ 60. Еразм Роттердамський: "Похвала глупству"

Еразм Роттердамський (1469—1536 pp.) є одним із найбільш читаних авторів германського Відродження. Йому властива глибока іронія у ставленні до людини, що робить його своєрідним Сократом епохи Відродження. Але на відміну від Сократа, він написав багато творів. Найвідоміший з них — "Похвала глупству".

3. Германська Відродження 83

У ньому автор висміює і буденну людину, яка вихваляється своїм здоровим глуздом, і мудреця, сповненого презирства до життя.

"Запроси мудреця на бенкет, — пише він, — і він одразу всіх збентежить похмурим мовчанням або недоречними розпитуваннями. Запроси його танцювати — він танцюватиме, наче верблюд. Візьми його з собою на якесь видовище — він своїм зовнішнім виглядом зіпсує публіці будь-який настрій... Якщо мудрець втрутиться в розмову, — всіх налякає, наче він вовк. Якщо треба щось купити, якщо потрібно укласти якусь угоду, якщо йтиметься про одну з тих речей, без яких неможливе наше життя, тупим опецьком видасться тобі мудрець цей, а не людиною!" ³.

Що це? Заперечення мудрості і звеличення повсякденного життя? Ні, тому що конфлікт мудреця і повсякденності виникає з того, що "в людському суспільстві все має глупоту, усе робиться дурнями і серед дурнів" ⁴. Іронія Еразма Роттердамського безмежна — дістається і буденності, і мудрості. 1 іронія ця наповнена глибинним трагізмом, тому що це самоіронія мудреця. В її полум'ї спалахує пафос людяності романського Відродження і перетворюється на щось зовсім інше.

Це інше переживається Еразмом Роттердамським як межі людського. Прагнення до меж виділяє людину з природного буття і наповняє її власне буття трагічним світлом. "Немає істоти нещаснішої за людину, — пише мислитель, — оскільки всі інші тварини задовольняються тими межами, у які їх поставила природа, і лише вона одна намагається розсунути межі своєї долі" ⁵.

§ 61. Мартін Лютер: повстання германського духу

Найвпливовішим мислителем германського Відродження був Мартін Лютер (1483—1546 pp.) — його вчення поклало початок релігійному руху, що дістав

³ Эразм Роттердамский. Похвала глупости. — Μ., I960. — С. 32.

⁴ Там само. — С. 53. ^! Там само. — С. 44.

84 Лекція 5. Філософія епохи Відродження: людина-титан

назву протестантизм і став основою етики індустріального, або "відкритого", суспільства.

Світорозуміння Лютера ґрунтується на п'яти фундаментальних положеннях.

1. Першим є домінанта віри. Відповідно до Лютера, віра є єдиною умовою порятунку душі. Віра домінує не тільки над знанням, а й над вчинками. Найкращі вчинки є ніщо, якщо до них додається слабка віра в Божественну Благодать — вони втрачають свій внутрішній смисл.

Але вірування в різних людей досить різні. Як їх примирити? Це могла б зробити церква, об'єднуючи людей у ціле силою свого авторитету. Проте Лютер виступив проти авторитету церкви. Відповідно до його вчення, церква зі своїм культом не може виступати єдино можливим посередником між людиною і Богом.

2. Другим фундаментальним положенням вчення Лютера є проголошена ним можливість особистого спілкування з Богом. Більш того, створена за образом і подобою Божественної Особистості людська особистість зобов'язана прагнути до безпосереднього єднання з Творцем, Спасителем і Святим Духом. Не можна не погодитися з Марксом, який пише про Лютера: "Він звільнив людину від зовнішньої релігійності, зробивши релігійність внутрішнім світом людини".

3. Третім положенням є заява про абсолютний авторитет Біблії. Особисте спілкування з Богом і віра в нього, що можуть бути витлумачені досить широко і неоднозначно, Лютер бачить тільки через вивчення Біблії. Він заміняє авторитет церкви на авторитет Біблії. Біблія стає головним критерієм віри, α її вивчення і тлумачення — шляхом до Бога.

4. Четвертим фундаментальним положенням вчення Лютера є проголошення збагачення як угодної Богу справи. Спростовуючи ідею і практику чернецтва, Лютер прагне знайти в праці той шлях до спасіння, що доповнює віру і є її земним вираженням. Саме це положення, об'єднуючись з іншими, стає наріжним каменем етики капіталізму.

3. Германське Відродження 85

5.1 нарешті, останнім положенням у Лютера виступає ідея поєднання свободи волі і "рабства волі". З одного боку, людина повинна сама прийти до Біблії і Бога, а з іншого — зобов'язана повністю підкоритися їм, "віддати себе Богу". Лютер припускає свободу вибору і відстоює несвободу того, хто вибирає. Ця ідея всебічно обґрунтована ним у праці "Про рабство волі", написаній як відповідь на трактат Еразма Роттердамського "Про свободу волі".

Погляди Лютера вступають у вражаючу суперечність з католицизмом. У його особі німецький дух повстав проти католицької форми християнства і почав шукати форму більш прийнятну для себе. Це повстання вилилося в Реформацію католицизму, а пошук — у появу різноманітних течій протестантизму, що принципово вплинули на розвиток філософської думки германських народів і, навіть, філософської думки Заходу в цілому.