3. Германське відродження: воскресіння першохристиянства

§ 58. Загальна характеристика германського Відродження

Германське Відродження, як і романське, має своїх яскравих митців. Це насамперед німецький графік і живописець Альбрехт Дюрер (1471—1528 pp.), голландські живописці Ієронім Босх (1460—1516 pp.) і Пітер Брейгель-старший (1525—1569 pp.). На відміну

¹ Ясперс К. Философская вера // Смысл и назначение истории. - М, 1991. - С. 421.

² Там само. — С. 422.

3. Германське Відродження 81

від романських художників, яга оспівують красу людини, його тілесну і духовну досконалість, у творчості німецьких авторів виявляються похмурі сторони людського буття, їм властива іронія над смертною тілесністю, Ідо часом набуває фантастичних і жахливих форм. Тут можна пригадати триптих "Апокаліпсис" Дюрера, "Спокуса святого Антонія" Босха і "Битву Масниці і Посту" Брейгеля-старшого.

Якщо ж говорити про германське Відродження в цілому, то для нього характерні такі риси.

1. Містицизм. У культурі германського Відродження віра домінує над розумом, а божественне — над людським. Саме тому містичне споглядання в ній є первинним, а логічне мислення вторинним і саме тому містичне споглядання в ній не виключається з повсякденного досвіду. Тому не випадково в епоху Відродження в німецьких країнах відбувається бурхливий розвиток алхімії (яку представляв, наприклад, такий мислитель, як Парацельс).

Містицизм германського Відродження протистоїть культові людської чуттєвості і тілесності романського Відродження. Іншими словами, якщо для романського Відродження Бог є більш символічним, а людина — реалістичною, то для германського реалістичним є саме Бог, тоді як людина є символом, натяком на більше.

2. Фаталізм, Світогляд германського Відродження не приймає ідею самостійності людини, спостерігаючи її глибинні недосконалості і вади, і виходить з потойбічних сил, які можуть спрямовувати людське життя в будь-який бік. Таке розуміння людини близьке до середньовічного, проте є й істотні відмінності. У цей час у германських країнах зменшується авторитет римо-католицької церкви, і фаталізм германського Відродження не настільки пов'язаний з її канонами.

Містицизм і фаталізм пронизують усі вчення мислителів германського Відродження і насамперед — вчення Миколи Казанського.

82 Лекція 5. Філософія епохи Відродження: людина-титан

§ 59. Микола Кузанський і його діалектика Єдиного і безкінечного

Микола Кузанський (1401—1464 pp.) був одним із мислителів, які закладали обрії філософії германського Відродження. Він звертається до традиції неоплатонізму, що протиставляє Єдине (Бога) і множинний світ.

В якому взаємозв'язку перебувають Єдине і множинне? Кузанський вважає, що створений Єдиним світ наповнений цим Єдиним, яке живе особливим життям у кожному явищі і речі. "Єдине є все", — заявляє Микола Кузанський.

Філософ називає породжуваний Богом світ безкінечністю, або максимумом. Єдине умовно називається мінімумом — із-за своєї глибинної цілісності і неподільності, що подібні цілісності і неподільності геометричної точки.

Мінімум постійно розгортається в максимум і породжує Всесвіт як актуальний максимум, в якому збігаються Єдине і безкінечне.

Отже, Кузанський наближається до пантеїзму, розглядаючи Бога як принцип, що постійно струмениться у світ і тотожний до нього. Таким чином він дає людині можливість пережити безмежність і єднання з Богом вже на підставі факту свого існування. Але водночас такий підхід обмежує свободу людини як суб'єкта самостійного і відповідального за свої вчинки.

Врешті-решт ця логіка приводить до фаталізму, який надалі потужно проявиться в культурі Реформації.