§ 106. Онтологічність трансцендентного в класичній філософії і символічність трансцендентного в некласичній

Фундаментальною відмінністю класичної і некласичної філософії є ставлення до трансцендентного. Трансцендентне — все те, що виходить за межі нашого повсякденного досвіду і, в християнській культурі, у вищому своєму прояві є триєдиний Бог і безсмертна душа, спрямована до Бога. Для класичної філософії трансцендентне є особливим буттям, яке або породжує емпіричну реальність, залишаючись відчуженим від неї, або перебуває в тотожності з нею. Навіть пантеїстична точка зору припускає реальність трансцендентного, хоча б як спрямованість світу до якогось кінця. Таким чином, під класичною філософією можна розуміти філософію, що виходить з онтологічності (реальності) трансцендентного.

На відміну від класичної філософії, некласична заперечує трансцендентне як особливе буття і розглядає його як символ, що виражає реалії нашої психіки і матеріального життя. Трансцендентне береться як фантазія людини і її ілюзія. Саме з символізацією трансцендентного — запереченням реальності, що стоїть за ідеєю Бога і безсмертям душі, — пов'язана орієнтація некласичної філософії на людське існування в емпіричному світі. Це існування стає єдино значимою реальністю.

Все це дає змогу більш повно визначити некласичну філософію. Некласична філософія це підхід до людину який орієнтується на домінанту особливого над загальним, проблем людського існування над теоретико-пізнавальними проблемами і заснований на ідеї символічності трансцендентного.

Звернемося тепер до Фейербаха, який послідовно утверджував некласичний підхід до людини, що базується на символічності та ілюзорності ідеї Бога і безсмертя душі.

1. Поняття класичної І некласичної філософії 165

2. Людвіг фейєрбах як родоначальник некласичної філософії

§ 107. Антропологія замість теології: людська сутність на землі й у небесах

Головну задачу філософії Людвіг Фейербах (1804— 1872 pp.) вбачає в утвердженні антропологи — вчення про людину — замість теології. Більше того, він визначає цю задачу не тільки як свою особисту, а як задачу всього Нового часу.

"Задача Нового часу полягала у розкритті й олюдненні Бога, у перетворенні і розчиненні теології в антропології" ', — пише він. Фейербах виводить ідею антропології із світогляду протестантизму як релігійної антропології: "Протестантизм на противагу католицизму вже не цікавиться більше тим, що таке Бог сам по собі. Цікавиться він тільки тим, який Бог для людини; у зв'язку з цим у протестантизмі більше нема умоглядної або споглядальної тенденції католицизму; протестантизм не є теологія, — він, по суті, тільки христологія, тобто релігійна антропологія" ².

На відміну від філософів-гуманістів романського і германського Відродження, висунення людини s центр філософування для Фейєрбаха означає руйнацію ідеї Бога. Бог — є людська сутність, перенесена на небеса, — вважає Фейербах. І цій сутності, відчуженій від людини, віддається все найкраще, що існує в духовному світі людей. У результаті людина здається сама собі все більш жалюгідною — її найкращі якості відриваються від неї і підносяться на небеса. Необхідно переосмислити ідею Бога, вважає Фейербах, і тоді до людини повернеться ЇЇ втрачена велич. Потрібна нова релігія — така релігія, в якій об'єктом поклоніння стане людина, а любов людини до людини буде головною моральною заповіддю.

¹ Фейербах Л. Основные положения философии будущего // Избр. филос. произведения. — М., 1995. — С. 136. ^г Там само.