§ 78. Попереднє зауваження

Отже, Новий Час породжує гаосеологізацію людської сутності. Все різноманіття людських можливостей сходиться на пізнанні. Ця тенденція досягає свого найвищого розквіту в Німеччині — у так званій німецькій класичній філософії. Ми відводимо їй окрему лекцію, тому що німецька філософська класика надзвичайно вплинула на подальший розвиток європейської філософії.

Більше того, вся філософія ХГХ ст. була або продовженням, або подоланням німецької класичної філософи.

1. Феномен німецької класичної філософії

§ 79. Німецька класична філософія як ціле

Під німецькою класичною філософією можна розуміти філософську культуру Німеччини кінця ХVІІІ— початку XIX ст., що підняла на недосяжний рівень теоретичний спосіб філософування. Наявність розгалуже-

117

них теоретичних систем, що претендують на розуміння Абсолютної Істини і Абсолютної Ідеї, — характерна рисf філософування таких представників німецької філософської класики, як Кант, Фіхте, Шеллінг і Геґель.

Більше того, німецьку класичну філософію можна розглядати як єдину філософську систему, хоча й суперечливу, але єдину, тому що кожний наступний філософ прагне розв'язати суперечності системи свого попередника і загальна логіка розвитку веде від однієї системи до іншої.

Трохи обабіч від філософів-теоретиків німецької класики знаходиться життя і творчість Ґете, який оформив свою філософську систему не тільки в теоретичній, айв художній формі. Саме тому Гете не є ланкою в ланцюгу німецьких класиків-теоретиків, а запліднює своїми ідеями всю німецьку класичну філософію. Більше того, його філософське мистецтво виходить за межі гносеологізму німецької філософської класики^!,

Які ж загальні риси німецької класичної філософії можна виокремити?

1. Вона вирішує одну загальну проблему — проблему граничних пізнавальних можливостей людини? що в процесі вирішення стає проблемою тотожності мислення і буття.

2. Був знайдений і проведений єдиний принцип рішення цієї проблеми — принцип діяльності — активності суб'єкта пізнання, що створював у навколишній реальності свій об'єкт.

3. Суб'єкт розглядається (за традицією, що походить ще від Декарта) як носій активності, об'єкт — як та частина реальності, на яку спрямовано увагу суб'єкта, промінь його активності.

4. Принцип активності і пізнавальної самостійності суб'єкта витікає з ідеї саморозвитку як результату такого розв'язання суперечностей всередині суб'єкта чи об'єкта, що приводить до нової якості.

¹ Підкреслюючи існування глибинного зв'язку творчості Гете з німецькою класичною філософією, слід зауважити, Ідо Гете не е представником цієї філософії.

118 Лекція 7. Поглиблення гносеологізму

Суперечність розглядається не тільки як логічний, а й як гносеологічний і онтологічний феномени. Це означає, що суперечність є не помилкою в розмірковуванні, а загальним джерелом розвитку буття, а також умовою пізнання цього буття. Вищого розвитку таке розуміння досягає в системі Геґеля. Для нього суперечність — це збіг логічного, онтологічного і гносеологічного начал — збіг логіки, діалектики і теорії пізнання².

5. Абсолют у вченнях мислителів німецької класичної філософії розуміється як розгортання якогось логічного процесу у світі, що можна побачити за зовнішньою, емпіричною реальністю. Таким чином, у німецькій філософській класиці в цілому відбуваються деперсоналізація і пантеїзація Бога — тут знову можна побачити продовження традиції філософії Нового Часу.