2.4. Корисність продукту. Гранична корисність продукту

Продукт, що є результатом виробництва, повинен задо­вольняти ту чи іншу потребу. Здатність задовольняти потребу продуктом називають його корисністю. Розрізняють загаль­ну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певної кількості блага. Гранич­ною корисністю називають корисність, що дорівнює прирос­ту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання ще однієї, додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь нагальності потреби.

Якщо розглядати потребу в конкретному споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволення, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба на­сичується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага приносить людині менше задоволення, отже, має мен­шу додаткову (граничну) корисність, ніж попередня. Це оз­начає підпорядкування процесу насичення конкретної потре­би в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Суть цього закону в тому, що із зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується, стає спадною. Значення цього закону полягає у впливі на попит, на поведінку споживача.

Через виведення закону спадної граничної корисності на­магаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купу­ють інші товари, чому різні товари купують у різній кількості. При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єктивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволення потреби в ньому можна передбачити момент на­сичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.

Якщо кожна наступна одиниця товару має дедалі меншу граничну або додаткову корисність, тоді споживач буде купу­вати додаткові одиниці блага лише за умови зниження їх цін. Закон спадної граничної корисності дає змогу обґрунтувати закон спадного попиту, а також пояснити, як потрібно покуп­цеві розподіляти свій грошовий дохід між різними товарами і послугами, які він у змозі придбати.

2.5. Економічний інтерес і потреби. Економічні суперечності в системі інтересів

Економічні інтереси і потреби — рушійні сили соціально-економічного розвитку.

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносина­ми власності та принципом економічної вигоди, мотив і сти­мул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним виявом потреби, це усві­домлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.

Економічні інтереси нетотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.

Не всі люди мають інтерес щодо задоволення власних по­треб. Об'єктивна потреба живого організму людини в повноці­нному харчуванні може не збігатися із суб'єктивним інтересом людини щодо споживання алкоголю, наркотиків тощо. Отже, інтереси — це усвідомлені потреби (умови) існування суб'єктів господарювання. У сфері економічних відносин потреби виявля­ються як інтереси. Останні виступають як мотив до діяльності, спрямованої на задоволення потреб.

Економічні інтереси можна класифікувати за суб'єктами їх реалізації як: державні, групові та особисті; у структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб вироб­ника та його потреб як члена суспільства).

Розрізняють також інтереси власника, підприємця та найма­ного працівника.

У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям: а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарак­терніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвит­ку всієї системи.

Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної ринкової економіки є особистий інтерес, а саме — особистий інтерес споживача.

Основним інтересом планової економіки є суспільний інте­рес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів ви­робництва й асоціації робітників.

В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають перевагу над регіо­нальними, регіональні — над колективними, колективні — над особистими. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізоване директивне планування економіки.

Другорядне значення особистого інтересу в адміністратив­но-командній економіці призвело до серйозних збочень в еко­номіці й утворило гальма її розвитку: 1) позбавило людину еко­номічних стимулів до праці; 2) породило психологію утриман­ства та ін.

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, мож­на виділити головний інтерес. В Україні головний інтерес су­спільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумо­вою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства.

Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Гегель нази­вав суперечність основою будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність, єдність суперечностей.

Суперечність (в тому числі економічна) — це джерело само­руху і процес взаємодії протилежних сторін і тенденцій у пред­метах, явищах і процесах, форма зв'язків між цими сторонами.

Рушійними силами економічного розвитку є, насамперед, суперечності економічної системи. З самого початку існуван­ня людства такою є суперечність між досягнутим рівнем вироб­ництва і зростаючими потребами людей, їхнім прагненням по­кращити свій життєвий рівень.

Згодом такими стають суперечності між різними сферами суспільного відтворення (виробництвом і розподілом, обміном і споживанням та ін.), між різними підсистемами (продуктив­ними силами і відносинами власності, техніко-економічними і виробничими відносинами та ін.), між окремими елементами підсистем (наприклад, між основною продуктивною силою і рівнем розвитку техніки).

Найважливішою силою економічного прогресу в межах сус­пільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами, або відносинами еко­номічної власності. Найдинамічніші елементи продуктивних сил у сучасних умовах — це робоча сила, наука, засоби вироб­ництва.

Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають у суперечність, конфлікт з відносинами власності.

У цілому економічні суперечності виступають як супереч­ності між економічними інтересами: державними (суспільни­ми) і колективними (груповими); державними (суспільними) й індивідуальними (особистими); колективними (груповими) й індивідуальними (особистими); між інтересами різних підприємств й організацій; між інтересами окремих осіб. Ок­ремо виділяють суперечність інтересів власників капіталу (ро­ботодавців) і власників робочої сили (людей найманої праці).

У цілому інтереси останніх не збігаються: якщо інтерес влас­ника (роботодавця) зводиться до одержання прибутку, то інте­рес людини найманої праці — до одержання заробітної плати. Перші часто задовольняють свої інтереси за рахунок інтересу других: зростаючі прибутки одержують за рахунок зниження заробітної плати.

Економічний прогрес у цілому зумовлюється виникненням і розвитком системи економічних суперечностей, у тому числі між окремими її підсистемами і всередині цих підсистем, між окремими сферами суспільного відтворення (виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом та ін.). Розвиток су­перечностей відбувається, як правило, завдяки дії більш актив­ної революційної сторони (у межах суспільного способу вироб­ництва такою стороною є продуктивні сили; при взаємодії ре­чових і особистих чинників виробництва — особисті чинники тощо).

Тема 3

Економічна система суспільства

1. Економічна система й економічний лад суспільства.

2. Продуктивні сили та виробнича функція. Технологічний спосіб виробництва.

3. Виробничі відносини, їх суть, система і структура.

4. Економічний устрій і форми господарювання.