15. 4. Погляди щодо державного регулювання ринкової економіки

Суттєве наукове обґрунтування державного невтручання держави в ринкову економіку зроблено основоположником класичної економічної теорії А. Смітом у його праці «Досліджен­ня про природу й причини багатства народів». Він стверджував, що: держава не повинна втручатись в економіку, бо це веде до порушення дії ринкових механізмів; рівновага між пропозицією й попитом на всіх ринках встановлюється за рахунок саморегу­лювання.

"Вільна гра ринкових сил", на думку А.Сміта, створює гар­монійний устрій без зовнішнього втручання. Саме ідеї А.Сміта лягли в основу моделі вільного ринкового господарства. Згідно з цією моделлю, суб'єкти господарювання схвалюють свої рішення на ринку незалежно один від одного. Ціни визнача­ються співвідношенням попиту й пропозиції. Планування еко­номічної активності здійснюється децентралізовано суб'єкта­ми господарювання. Споживачі вільно вирішують, як викори­стати свій доход. Виробники планують випуск продукції згідно з оцінками попиту на неї.

Економічну взаємодію учасників господарського процесу координують ціни. Мотивом дії підприємств є прагнення до максимізації прибутку. Фірми, які тривалий час мають лише збитки, банкрутують і вибувають з ринку.

Проте історичний досвід показав, що в процесі свого роз­витку реальні економічні системи дедалі більше віддаляються від ідеальної ринкової моделі, за Смітом.

Практика довела, що ринковий механізм саморегулюван­ня має цілу низку вроджених вад:

4. Порушення стабільності економічного розвитку, які пе­ріодично спричинюють економічні кризи.

5. Неможливість на основі "вільної гри ринкових сил" задо­волення цілі низки економічних потреб.

6. Породження соціальної несправедливості в розподілі до­ходів.

7. Розвиток процесів монополізації з досить негативними на­слідками для системи конкуренції і системи цін та ін.

Практика господарювання показала, що лише ринковими механізмами забезпечити високу ефективність сучасного, ве­ликого за масштабами, складного та інтегрованого виробниц­тва неможливо. Фінансовий механізм у реальному житті дедалі більше доповнюється державним регулюванням.

Заперечення щодо оптимістичної віри А.Сміта в саморегу­лювання економічних пропозицій за допомогою лише конкуренції виникло давно. Так, Р. Мальтус у трактаті "Досвід про закон народонаселення" (1798) доводив, що за відсутності спеціальних заходів з боку держави неконтрольоване зростання народонаселення призведе до перенаселення й зубожіння суспільства, до краху всієї економічної системи. К. Маркс у своїй теорії додат­кової вартості довів, що механізм "вільної гри ринкових сил", до крайніх меж загострюючи внутрішні суперечності капіталізму, неминуче веде до економічної системи, в якій макроекономічні пропорції будуть свідомо дотримуватися державою.

Наукове обґрунтування активного втручання держави в рин­кову економіку здійснив Д.М.Кейнсу праці "Загальна теорія зайнятості, процента й грошей" (1936).

Головним інструментом державного втручання в ринкову економіку він вважав фіскальну політику, а найважливішим об’єктом - ресурси інвестицій та процентні ставки. Кейнсіанська концепція зайнятості та стабілізаційної політики тривалий час домінувала в макроекономічних переконаннях більшості еко­номістів, була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн Західного світу в період Другої світової війни.

Проте з середини 70-х — початку 80-х років у більшості країн з ринковою економікою склалася принципово нова господарська ситуація. Розгорнулися процеси інфляції, сили еко­номічною зростання втратили динамічність, що призвело до скорочення інвестицій, падіння продуктивності праці й ви­никнення масового безробіття. Інфляція і безробіття посилили соціальне напруження в суспільстві. Держава виявилась неспроможною подолати ці проблеми. У суспільстві настало глибоке розчарування в державі, і в цьому виявилася своєрідна діалектика розвитку господарського механізму ринкової економіки. У минулому причиною нестабільності були дефекти ринковою механізму, тепер же з'ясувалось, що джерелом нестабільності виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й призвело до виникнення альтернатив­них макроекономічних концепцій неокласичного напряму: монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія економі­ки пропозицій та ін.

Не вдаючись до аналізу поглядів представників зазначених концепцій, слід підкреслити, що в даний час найбільш дієздатною може бути концепція органічного поєднання ринкового та державного механізмів регулювання економіки. Досвід показує, що саме там, де досягнуто оптимального співвідношення функ­ціонування цих механізмів, економіка досягає позитивних ре­зультатів:

• забезпечуються відносно високі і сталі темпи економіч­ного зростання;

• досягається високий рівень інтенсифікації виробництва та продуктивності праці;

— встановлюється відносна стабілізація соціальних відносин.