8. 5. Конкуренти і монополія

Конкуренція між окремими, відособленими товаровироб­никами, породжує монополію. З метою одержати перемогу в конкурентній боротьбі підприємства об'єднуються, створюю­чи крупніші фірми, яким легше боротися "за місце Під сонцем" на ринку. Такі об'єднання називають монополіями.

Монополія - Це найбільші капіталістичні підприємства або їхні об'єднання, які зосереджують під своїм контролем вироб­ництво переважної (або істотної) частини певного виду (видів) продукції, що дає їм змогу регулювати виробництво цієї про­дукції, визначати монопольні ціни і одержувати високі прибут­ки. У широкому розумінні монополія - це і сама домовленість, угода між великими підприємствами про поділ рийку, обсягу виробництва і ціни.

Монополії виявляються в досить різноманітних формах. Найпростішими є так звані конвенції, кули, ринги, корнери, які виникають на основі короткострокових угод про єдині умо­ви збуту між групами великих підприємств. Більш розвинути­ми та стійкими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати.

Картель - це відносно тривка монополістична угода власників підприємств певної галузі, які зберігають свою комер­ційну, виробничу і фінансову самостійність.

Синдикат - це монополістична угода між власниками підприємств однієї галузі, учасники якої зберігають виробни­чу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест - монополістична угода між власниками підприємств однієї чи кількох галузей господарства, учасники якої позбав­лені як виробничої, так і комерційної самостійності.

Концерн - це монополістичне об'єднання капіталу підприємств різних галузей за допомогою встановлення між ними контролю єдиного фінансового центру, який скуповує їхні акції. Таким чином, концерн - це об'єднання підприємств різних галузей промисловості, торговельних, банківських, транспортних, страхових та інших

компаній на основі фінансової за­лежності від однієї компанії — холдінг-компанії.

Сучасна економічна теорія вважає, що монополія, порівня­но з конкуренцією, володіє суттєвими недоліками, які нега­тивно впливають на стан суспільної економіки. Серед них — зниження обсягів виробництва та підвищення цін.

8.6. Антимонопольна політика держава

Антимонопольна діяльність — це комплекс заходів, розроб­лених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій. Таке обмеження випли­ває з того, що монополія не є ефективною формою ринкового господарювання, вона, підвищуючи ціни та зменшуючи обся­ги виробництва, негативно впливає на суспільну економіку. Поява ж монополії (монополізму) випливає з суті самої конку­ренції: конкуренція стимулює об'єднання підприємств у крупні з метою виграти конкурентну боротьбу. Уперше антимонопольні заходи були вжиті наприкінці XIX — на початку XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому ро­зумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їхніх об'єднань), або повне виключення конкуренції.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. залишається єди­ним антитрестівським законом Америки. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю.

Тим самим законом обмежувалась діяльність трестів і картелей.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно вело до істотного послаблення конкуренції або до встановлен­ня монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально ство­рені органи. У США — Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживан­ня владою.

Більшість антимонопольних законів у європейських краї­нах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обі­гу, в Японії — коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох — 75% і більше,

Від директивної економіки Україна отримала у спадок над-монополізовану структуру виробництва та розподілу. Згідно з останніми даними Мінстату, в Україні є 870 підприємств, які мають монопольне становище у випуску промислової про­дукції. Найвищий рівень монополізації виробництва склався в машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості.

Найважливішим напрямом побудови в Україні розвинутих ринкових відносин є введення в дію механізмів ринкового ре­гулювання, розвиток здорової конкуренції товаровиробників, демонополізація виробництва.

Для цього вже є певна правова база: на початку 1992 р. в Україні прийнято Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності». Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом, монопольним вважається становище, коли частка окремого підприємця на ринку його продукції перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Також прий­нято закони України "Про Анти монопольний комітет України" та " Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недо­бросовісної конкуренції" та інші.