4.4. Тенденції розвитку відносин власності в Україні й у світі

На сучасному етапі людство в своєму розвитку вступило в таку фазу, коли досягнутий рівень добробуту може підтримуватися й зростати лише за умови зростання самостійності, підвищення відповідальності, активної участі у схваленні рішень і зацікавленості в результатах праці безпосередніх ро­бітників— головного фактора виробництва. Це об'єктивно вима­гає передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої прані, перетворення ЇХ на співвласників та співуправителів ви­робництва. Тобто, необхідно подолати те відокремлення працівника від засобів виробництва, яке породжується не лише пер­соніфікованою приватною капіталістичною власністю, а й соціалістичною загальнонародною, державною власністю на основні засоби виробництва.

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової еко­номіки, проблемою номер один стало реформування відносин власності на засоби виробництва. А сталося це тому, що в Ук­раїні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура власності, в якій переважали її суспільні форми.

Така структура власності формувалась під впливом вимог кон­цепції побудови соціалізму, яка передбачала, що:

а) соціалізм повинен довести свої переваги перед капіталі­змом, на зміну якому він приходить, вищим рівнем продуктивності праці;

б) високий рівень продуктивності праці може забезпечити лише велике виробництво, яке має низку суттєвих економічних переваг перед дрібним виробництвом;

в) найсприятливішим середовищем для зростання продуктивності праці може бути лише суспільна власність на засоби виробництва, яка відкриває простір для розвитку продуктивних сил, бо дає можливість свідомо підтримувати відповідність між виробничими відносинами й продуктивними силами.

Практика побудови соціалізму в СРСР певною мірою підтвердила справедливість такої концепції.

Проте в ході формування основ соціалістичного суспільства були допущені суттєві помилки, найважливішою з яких була підміна суспільної власності державною, унаслідок чого фактич­но право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного бюрократичного апарату, а безпосередній вироб­ник поступово втратив з нею зв'язок. Так власність стала «нічийною», а працівник—відокремленим від засобів виробниц­тва, хоча формально він залишався їх співвласником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В еко­номічній сфері — це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчуження їх від власності, що підривало стимули до високо­ефективної праці; підміна загальнонародних інтересів відомчи­ми, індивідуальними, що породжувало неефективне, а іноді й шкідливе використання загальнонародних коштів, марнотрат­ство; невиправдано надмірне обмеження ринкового механізму дер­жавним регулюванням, що вплинуло зрештою на темпи економіч­ного зростання.

Ринкова трансформація економіки передбачає насамперед реформування відносин власності, переходу від державної до багатоманітної власності, і насамперед, суттєвого відродження на новій основі приватної власності на засоби виробництва. Останнє здійснюється завдяки роздержавленню власності та приватизації підприємств.

Економіка, до якої прямує Україна в процесі ринкової транс­формації, ґрунтується на співіснуванні різноманітних форм власності: суспільної (державної), приватної, спільної, групо­вої, колективної тощо. Головне завдання цього процесу — по­долання відокремлення безпосереднього виробника (робітни­ка) від засобів виробництва і його результатів.

Процеси трансформації відносин власності здійснюються не лише в постсоціалістичних країнах, айв інших, що розви­ваються, і країнах з розвинутою ринковою економікою.

У країнах розвинутого капіталізму це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробницт­ві є закономірним, об'єктивно необхідним процесом. Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

У СРСР та інших постсоціалістичних країнах формування колективних форм власності призвело до монопольного зосе­редження засобів виробництва в руках держави, що породило надмірний централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат.

Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від СРСР надмірно одержавлену економіку, щоб відродити мате ріальні стимули в робітників до високоефективної праці, повин­на пройти зворотний (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме, подолати надмірне усуспільнення відносин влас­ності й створити умови для існування різноманітних форм влас­ності: державних, колективних, приватних.

Необхідність існування різних форм власності в сучасних умовах зумовлюється ще й тим, що по-перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще збе­рігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окре­мих підприємствах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.

По-друге, в міру розвитку НТП відбуваються два взаємозв'я­заних процеси — концентрація й спеціалізація. Перший процес зумовлює укрупнення, усуспільнення виробництва, другий — його диференціацію. Остання відкриває можливості для дрібно­го виробництва й індивідуальної трудової діяльності.

Отже, щоб уникнути надмірного одержавлення економіки з усіма її негативними наслідками, Україна повинна провести роз­державлення власності, тобто перейти від переважно дер­жавної до змішаної (багатоукладної) економіки, де рівноправ­ними виступають найрізноманітніші форми власності.

Тема 5

Форми організації суспільного виробництва ,

5.7. Натуральне виробництво, його суть і основні риси.

2. Товарна форма організації суспільного виробництва.

3. Товар і його властивості. Вартість товару.

4. Теорії вартості.

5. Функціонування товарного господарства та його закони.

6. Концепція безпосередньої суспільної форми господарювання.