26. 6. Міжнародні валютно-фінансові організації

Для забезпечення розвитку міжнародних економічних відносин, і насамперед, міжнародних грошово-валютних відно­син, створюються міжнародні економічні організації, в тому числі валютно-фінансові. За кількістю країн, що беруть у них участь, їх можна поділити на:

• світові;

• регіональні або багатосторонні;

• двосторонні.

У сучасній системі міжнародних організацій чільне місце посідає Організація Об'єднаних Націй — ООН. Власне з її ініціативи було створено цілий ряд міжнародних економіч­них організацій, які набули статусу світових. Провідна роль у системі економічних організацій належить Економічній і Соціальній раді, яка є одним із головних органів ООН.

Відповідно до статуту ООН Економічна й Соціальна рада виконує такі функції:

• є центральним форумом для обговорення міжнарод­них економічних, науково-технічних та соціальних проблем глобального й міжгалузевого характеру та розробки напрямів їх розв'язання;

• забезпечує координацію діяльності ООН з економіч­них та науково-технічних питань;

• координує діяльність спеціалізованих економічних організацій ООН (наприклад, таких, як МОСК - міжнародна організація зі страхування кредитів, МТП - міжнародна торгова палата, МАГАТЕ - міжнародне агентство з атомної енергії тощо).

Безпосередньо валютно-фінансових міжнародних відносин стосується діяльність таких організацій, як Міжнародний ва­лютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк ре­конструкції та розвитку (ЄБРР) та інші.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - спеціалізована ус­танова ООН, створена на міжнародній валютно-фінансовій конференції у 1944 р. Почала функціонувати 3 березня 1947 р. Нині членами фонду є понад 170 держав, у тому числі Україна з 1993 р. Для кожної країни - члена МВФ визначається квота, що відбиває її місце в економіці.

Офіційною метою фонду є сприяння розвитку міжнарод­ного валютно-фінансового співробітництва шляхом встанов­лення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дот­римання, багатосторонньої системи платежів та ліквідації ва­лютних обмежень; надання країнам-членам валютних коштів для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

МВФ розроблені основні принципи, яких мають дотриму­ватися країни-члени щодо курсової політики:

• країна-член мусить уникати маніпулювання валютни­ми курсами з метою одержання конкурентних переваг і вирів­нювання свого платіжного балансу;

• країні-члену слід вдаватися до валютної інтервенції для запобігання значним нетривалим коливанням своєї валюти;

• під час проведення інтервенції необхідно враховувати інтереси інших країн-членів;

• МВФ фінансує такі види програм;

• програма трансформації економіки, переходу її на рин­кові відносини;

• програма "стенд-бай" - короткострокові фінансуван­ня для досягнення макроекономічної стабілізації;

- програми розширення фінансування на структурні пе­ребудови.

Країни - члени МВФ повинні передавати МВФ інформа­цію про офіційні золоті запаси та валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу, закордонних інве­стицій та інше. Членство країни в МВФ є обов'язковою умо­вою для її вступу до Міжнародного банку реконструкції й роз­витку та для одержання кредитів Міжнародної організації роз­витку.

Світовий банк був заснований у липні 1944 р. під час ва­лютно-фінансової конференції ООН у м. Бреттон-Вудсі і роз­почав свою діяльність 25 червня 1946 р. Організації Світового банку: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — основна (материнська) установа, Міжнародна асоціація розвит­ку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багато­стороннє агентство з гарантій капіталовкладень (БАГК) — дочірні організації.

Мета Світового банку — сприяння економічному розвитку. Він надає позики країнам "третього світу", фінансує капітало­вкладення, що сприяють економічному розвитку, а це — дороги, електростанції, школи і зрошувальні системи, а також такі види діяльності, як сільськогосподарські послуги, навчання вчителів і програми, спрямовані на поліпшення харчування дітей і вагіт­них жінок. Світовий банк надає також технічну допомогу й ек­спертні поради, щоб допомогти урядам зробити конкретні га­лузі економіки продуктивнішими і такими, що відповідають зав­данням національного розвитку.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) - міжнародна кредитна організація, основною метою якої є сприяння реформам у країнах Центральної й Східної Європи, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Створений у травні 1990 р. Засновниками ЄБРР є всі європейські країни (крім Албанії), США, Канада, Мексика, Венесуела, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія і Нова Зе­ландія, а також дві міжнародні організації — Європейське співтовариство та Європейський інвестиційний банк.

Окрім того, в Європі функціонують Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), Європейський фонд ре­гіонального розвитку (ЄФРР). Європейський фонд розвитку (ЄФР) та ін.

Якщо Світовий банк надає позики тільки бідним країнам, то МВФ — будь-якій країні-члену, яка не має достатньої кількості іноземної валюти для відшкодування короткострокових фінансових зобов'язань, даних кредиторам в інших краї­нах.

Крім названих, існують багато інших міжнародних еконо­мічних організацій, діяльність яких спрямована на забезпечен­ня успішного здійснення міжнародних економічних зв'язків.

До них можна віднести спеціалізовані економічні об'єднан­ня ООН: комісія з питань народонаселення, комісія з питань транснаціональних корпорацій, комісія з планування з метою розвитку; комітет природних ресурсів, міжнародна організація праці (МОП), організація з питань промислового розвитку, комісія з продовольства і сільськогосподарських організацій (ФАО), комісія з питань цивільної авіації (ІКАО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та ін.