5.1. Натуральне виробництво, його суть і основні риси

Під формами організації суспільного виробництва розуміють якісні, типові, загальні форми економічного життя, через які

виявляється структура суспільних потреб, розподіляються на-и ні п в суспільстві ресурси, враховуються і включаються в су­купну суспільну працю окремі планки. Такі форми господарю­вання відображають стан продуктивних сил та виробничих відносин лише в найбільш загальному вигляді, зокрема з точки зору суспільного розподілу і кооперації праці, ступеня відок­ремленості або об'єднання людей, обумовлених відносинами власності.

У процесі еволюції суспільного виробництва на всіх етапах існування людської цивілізації основними формами організації виробництва є натуральна, товарна і безпосередньо суспільна форми господарювання.

Історично першою економічною формою господарювання було натуральне виробництво, характерне для всіх докапіталістичних способів виробництва. Певною мірою натуральне господар­ство існує в ринковому господарстві, а також у змішаній економіці. Елементи натуральної форми господарювання виявляються і в Україні.

Натуральне виробництво — це такий тип господарювання, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволен­ня власних потреб виробника. Тобто продукт виробляється для себе, для власного споживання. При натуральному господарстві суспільний продукт не набуває товарної форми і утворює фонд життєвих засобів для самого виробника.

Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю зв'язків, роз'­єднаністю, відірваністю суб'єктів господарювання один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею.

Виробник одночасно є власником засобів виробництва і власником виробленого продукту. Виробничі відносини в на­туральному господарстві виступають у "відкритій", неуречевленій формі, як відносини між людьми, а не як відносини між продуктами їхньої праці.

Натуральна форма виникла як наслідок нерозвинутості сусп­ільного поділу праці, замкнутості економічних процесів у рамках локальних одиниць господарювання, відсутності зв'язків з інши­ми одиницями. Робоча сила також жорстко закріплюється за да­ною одиницею господарювання.

Таким чином, соціально-економічна природа натурального господарства найповніше розкривається у його таких характер­них рисах, як:

1. Замкнутість виробництва.

2. Слабо виражений поділ праці.

1. Виробничі відносини виступають у відкритій, неуречевленій формі, тобто не як відносини між речами, а як відносини між людьми.

4. Слабо виражений суспільний характер виробництва.

У натуральному господарстві праця виступає як індиві­дуальна праця виробника. Натуральна форма господарств адекватна такому рівню продуктивних сил і такому типу ви­робничих відносин, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за ха­рактером.

5.2. Товарна форма організації суспільного виробництва

Товарне виробництво зароджується як протилежність на­туральному виробництву. Воно являє собою певну організацію суспільного виробництва, в якому економічні відносини виявля­ються через ринок, тобто через купівлю-продаж результатів праці виробників. Завдяки цим процесам продукт праці перетворюється на товар, а саме виробництво продуктів стає товарним виробниц­твом.

Товарне виробництво — це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для обміну на інші продукти. В цих умовах продукт праці виступає товаром. Това­ри виробляються з метою задоволення потреб споживачів і над­ходять до них через ринкові відносини.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонуван­ня товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами - результатами їхньої праці.

Безпосередньою причиною виникнення товарного ви­робництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона неподільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною й юридичною сво­бодою виробника.

56

Економічна відособленість товаровиробників - це таке ста­новище, за якого вони самостійно вирішують питання госпо­дарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресур­си використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпо­рядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів.

Якщо спеціалізація виробників зумовлює відносини між ними у формі обміну продуктами (результатами) своєї праці, то економічна відособленість "робить" цей обмін еквівалент­ним.

Як конкретно-історичний тип організації суспільного ви­робництва, товарне господарство характеризується постійним розвитком. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу — бартерне господарство, вищу — грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використан­ня грошей (Т₁-Т₂). У грошовому існує особливий товар — гроші, на який можна обміняти будь-який інший товар, а ос­танній - на гроші (Т₁-Г-Т₂). У господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.

Таким чином, товарне виробництво — це така форма еконо­мічного розвитку, за якої продукти виробляються не для задо­волення власних потреб виробників, а з метою обміну на інші продукти. Матеріальною організаційно-економічною основою товарного виробництва є суспільний поділ праці, спеціаліза­ція виробників.

Суспільно-економічною причиною такого виробництва виступає економічна відокремленість (відособленість) вироб­ника.

Специфіка товарного виробництва, насамперед, пов'язана з існуванням різних його типів. Товарне виробництво по­діляється на просте і розвинуте (підприємницьке). Просте ґрунтується на особистій праці власників засобів виробництва, не­велике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і доб­ровільним об'єднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. У товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.

Таким чином, основними рисами простого товарного вироб­ництва є:

• Дрібна приватна власність на засоби виробництва.

• Особиста праця товаровиробника.

• Метою виробництва виступає власне споживання (задоволення власних потреб).

• Товар використовується не лише для споживання, а й

для нагромадження.

Основними рисами розвинутого, підприємницького товар­ного виробництва є:

• Приватна власність на засоби виробництва.

• Наймана праця у великих обсягах.

• Метою виробництва виступає не лише задоволення влас­них потреб, а й отримання прибутку.

Спільними рисами простого і підприємницького товарно­го виробництва є: приватна власність на засоби виробництва; спеціалізація виробників; виробництво продукту в формі то­вару.

Відмінними рисами виступають: по-перше, простому товар­ному виробництву властиве об'єднання власника-виробника із засобами виробництва, капіталістичному виробництву характер­не відокремлення безпосередніх виробників від засобів вироб­ництва. Власник засобів безпосередньо сам може не працювати; по-друге, просте товарне виробництво засноване на особистій праці власника, а розвинуте - на найманій праці; по-третє, метою простого виробництва є споживання, а розвинутого — одержання прибутку.

5.3. Товар і його властивості. Вартість товару.

Як відмічалось вище, в умовах товарного виробництва про­дукт набуває форми товару.

Товар - це продукт, призначений не для власного споживан­ня, а для обміну на інші продукти.

Товарами можуть бути лише обмежені в кількості (рідкісні) продукти. Повітря, яким дихають люди, вода у вигляді дощу (чи в річці, озері, океані) не можуть бути товарами, тому що їх кількість необмежена. Товар має дві властивості: споживну вартість та вартість.

Споживна вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу того, хто його купує. (Олівець - писати на папері, авто­мобіль—переміщуватись у просторі). Якщо якась річ не має спо­живної вартості, то її ніхто не купує, тобто вона не є товаром.

Ставши товаром, продукт повинен мати спроможність об­мінюватися на інші товари.

Ця властивість товару отримала назву мінової вартості.

Мінова вартість - це кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Мінова вартість є формою другої власти­вості товару - вартості. Вартість відображає соціально-економіч­ну форму товару.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої власти­вості товару є складнішим. Вартість - те спільне, що відби­вається у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість ро­бить їх порівнюваними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості — мають спільну міру.

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з при­воду порівняння різноманітних благ і послуг, якими вони об­мінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлен­ня товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природ­но-кліматичних умовах. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробниц­тво товару окремим виробником (підприємством), називають індивідуальним робочим часом, а вартість, створену ним, — інди­відуальною вартістю.

Проте на ринку у процесі обміну враховується лише суспіль­на вартість. Величина її визначається не індивідуальними вит­ратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нор­мальними умовами виробництва при середньому в конкретно­му періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначаєть­ся суспільно необхідними витратами і, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які до­ставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду.

Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості й обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Базовою величиною для визначення вартості товару є вит­рати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації). Склад­на праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготов­ки виробника і створює більшу вартість, ніж проста. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар.

З одного боку, праця - це процес створення певного продук­ту або послуги.

Це пов’язане з спеціалізацією виробництва. Результатом такого процесу завжди виступає певна конкретна споживна вартість. Таку працю називають конкретною працею.

З іншого боку, всякий процес праці — це процес затрат людсь­кої робочої сили, мозку, нервів. Ці затрати характеризують працю з її кількісного боку, не торкаючи її конкретної форми.

Ця праця в фізіологічному розумінні отримала назву аб­страктної праці, і саме вона створює вартість товару. Отже, вартість — це втілена в товарі абстрактна праця.

Абстрактна праця — це специфічна форма праці, яка власти­ва лише товарному виробництву, тому що вона виражає відно­сини відособлених виробників. Там, де нема відособленого ви­робництва, необхідність у такій праці не виникає. Це означає, що вартість - це не природна, а суспільна властивість товару.

Саме тому вартість - це не просто втілена в товарі праця, а передусім відношення між людьми, приховане речовою обо­лонкою. Зв'язок двох властивостей товару з двоїстим харак­тером праці, затраченої на його виробництво, зображено на мал. 5.1.