1.2. Об'єкт політичної економії та її предмет

Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро -, макро- і глобальних рівнях).

Макрорівень охоплює господарство країни в цілому.

Глобальний рівень розглядає міждержавні об'єднання та світове господарство.

Мікрорівень розглядає домогосподарство, фірму.

Економічна теорія досліджує проблеми оптимізації вироб­ництва при обмежених ресурсах, економічні форми та законо­мірності, в яких здійснюється суспільне виробництво.

Найпоширеніше визначення предмета політичної економії таке: - Політична економія вивчає виробничі відносини між людь­ми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різно­манітних товарів та послуг, а також економічні закони, що управ­ляють цими процесами.

Економічна наука досліджує проблеми ефективного вико­ристання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення необмежених потреб.

Економічні виробничі відносини - це відносини між людьми в процесі їх економічної діяльності тобто у виробництві, обміні, розподілі та споживанні благ та послуг.

Виробництво — це в економічному розумінні спосіб поєднан­ня виробничих ресурсів: землі, праці, капіталу та їх узгодженого цілеспрямованого використання.

Обмін - це відносини, завдяки яким товари та послуги ру­хаються від виробника до споживача, і цей рух обслуговують гроші, торгівля і ціни.

Розподіл - це формування доходів підприємств, робітників, службовців і фермерів, банкірів і землевласників, окремих ро­дин та держави.

Споживання - це використання доходів і реалізація корис­них властивостей речей та послуг.

Політична економія на відміну від інших так званих конк­ретних економічних наук, у центр уваги ставить суспільно-еко­номічні відносини, тобто відносини щодо володіння, розпоряд­ження та користування (відносини власності), становище різних прошарків населення в економічному житті, їхні інте­реси в суспільному відтворенні. Прикладом таких відносин є відносини між власниками підприємств — роботодавцями та влас­никами робочої сили — людьми найманої праці.

1.3. Економічні закони й економічні категорії

Змістом політичної економії як науки є економічні закони та економічні категорії.

Економічний закон - це внутрішньо необхідні, сталі, такі, що багато разів повторюються, суттєві причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами і процесами, а також між аспектами окремих явищ і процесів, їх елементами та власти­востями.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто не залежать від свідомості і волі окремих людей і навіть держави. Проте вони істотно відрізняються від законів при­роди, бо виникають, розвиваються й функціонують лише у про­цесі діяльності людей, тобто завдяки свідомості і волі людей.

Економічні закони, на відміну від законів природи, невічні. Більшість із них діє впродовж існування одного або кількох сус­пільних способів виробництва.

Люди, як і держава в цілому, не можуть відмінити об'єктивні економічні закони, але їм під силу створити умови для їх існу­вання. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права влас­ності, господарського механізму; по-друге, за допомогою дер­жавного регулювання. Економічна діяльність людей, тобто ви­робництво матеріальних благ, обмін, розподіл і споживання, у свою чергу, залежить від розвитку продуктивних сил та інших елементів економічної системи, соціальних і капітальних ре­сурсів.

Система економічних законів включає чотири їх типи.

Перший тип - це загальні економічні закони, тобто зако­ни, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішньо Не­обхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному спосо­бу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, різних елементів у процесі праці, однакових для всіх соціально-еко­номічних формацій.

До другого типу належать закони, що діють у кількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попи­ту і пропозиції тощо. Вони діють з моменту виникнення то­варного виробництва, тобто з часу розпаду первіснообщин­ного ладу.

Третій тип — специфічні економічні закони, тобто зако­ни, що діють лише в межах одного суспільного способу ви­робництва. Найважливішу роль поміж них відіграє основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'яз­ки в процесі взаємодії продуктивних сил з відносинами влас­ності. Таким законом в умовах капіталізму є виробництво при­бутку як основної мети всіх суб'єктів підприємницької діяль­ності.

До четвертого типу економічних законів належать зако­ни, що діють лише на одній із стадій суспільного способу ви­робництва. (Наприклад: закон утворення монополії шляхом концентрації виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічні категорії — це теоретичний вираз, мислені форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують. Вони теоретично відображають насамперед відносини власності у їх взаємодії з розвитком системи продуктивних сил. Оскільки змістом останніх виступає взаємодія людини з приро­дою у процесі праці, то однією стороною економічної категорії є окремі рамки цієї взаємодії. Такими категоріями, зокрема, є праця, предмети праці, засоби праці, споживна вартість, про­дукт праці та ін.

Другою стороною економічної категорії є відносини між людьми з приводу привласнення різних об'єктів власності, ре­зультатів праці. Окремі ланки цих відносин відображаються в таких категоріях, як гроші, ціна, вартість, заробітна плата, при­буток, рента тощо.

Окрема економічна категорія відображає окремі елементи розвитку економічної системи.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Таким чином, економічні категорії є теоретичним ви­раженням окремих сторін відносин власності у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, окремих економічних явищ і процесів, зміни останніх та появи нових форм економічних відносин.