2.3. Економічні потреби суспільства. Їх суть і структура. Закон зростання потреб та механізм його дії

Визначні мислителі минулого і сучасності - Дж. Гобсон, К.А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер та інші бачили в потре­бах вираження природи людини, відносили їх до ключових еко­номічних категорій.

Потреби - це об'єктивні умови існування людини. Роз­виваючись, людина створює свої потреби і здібності, продукти і послуги, відносини і суспільні інститути.

Економічні потреби — це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подола­ти це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

В економічній літературі потреби класифікують по-різному. Так, у системі економічних потреб виділяють виробничі, суспільні та особисті. Особисті поділяють на фізичні, інтелектуальні, со­ціальні.

За ступенем реалізації розрізняють абсолютні, дійсні та пла­тоспроможні потреби.

За суб'єктами потреби поділяють на: а) індивідуальні, ко­лективні та суспільні; б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як окремих суб'єктів економіки.

За об'єктами потреби класифікують на: а) породжені існу­ванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціаль­ної (суспільної) істоти (соціальні потреби — у спілкуванні, у суспільному визнанні та статусі, освіті та ін.); б) матеріальні потреби в матеріальних благах та послугах і духовні — потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні; в) першочер­гові — потреби, що задовольняються предметами першої необ­хідності та непершочергові — потреби, що задовольняються предметами розкоші.

Існує градація потреб за ступенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію потреб щодо їх вагомості: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в повазі і потреби в самоутвердженні.

Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби — фізіологічні, зокрема. Якщо вони за­доволені, то певний час ці потреби перестають бути рушійним мотивом для людини. У неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби.

Потреби мають властивість зростати. Закон зростання по­треб є законом суспільного прогресу. Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні й особливо духовні потреби суспільства є безмежними, а еко­номічні ресурси, необхідні для задоволення цих потреб, є об­меженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємозв'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціаль­но-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб сус­пільство повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання економіч­них ресурсів.

Закон зростання потреб характеризує не лише зростання, тобто появу дедалі нових і нових потреб, а й зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому, від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобіч­ного, багатого суспільного життя.

Виокремлюють три етапи розвитку потреб у минулому XX ст.

Перший етап - до середини 50-х років, коли домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап — почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формувалися такі соціальні потреби, які задовольнялись завдяки побутовому обслуговуван­ню, освіті, медицині, спорту, відпочинку, розвагам тощо.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних із творчістю, духовним розвитком особис­тості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни ха­рактеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.

Кожний крок у розвитку суспільства — це одночасно задо­волення потреб на новому, вищому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожно­му етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задово­лення однаково пріоритетних соціальних та економічних по­треб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.

Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами виступає ру­шійною силою соціально-економічного розвитку.

Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується, на­самперед, впливом виробництва на потреби, створенням но­вих потреб і відповідно створенням благ, що забезпечують їх задоволення.

Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспільству, зумовлює посилення взаємовпливу потреб і вироб­ництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату.