19. 4. Державне регулювання зайнятості населення та його ме­тоди

Кейнсіанці та неокейнсіанці доводять неспроможність рин­кової економіки самостійно встановити повну зайнятість без державного втручання в ринок праці. Держава проводить ак­тивну політику на ринку праці, стимулюючи попит на працю, створюючи додаткові робочі місця. При цьому значну роль відіграє державна служба зайнятості. В Україні вона виконує такі функції:

• аналіз, прогноз попиту та пропозиції на робочу силу й інформацію про стан на ринку праці;

• ведення обліку вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування;

• надання допомоги громадянам у підборі роботи, а роботодавцям - необхідних працівників;

• організація професійної підготовки та перепідготовки громадян;

—реєстрація безробітних і надання їм допомоги. Організаційною формою служби зайнятості є біржа праці.

Вона вивчає попит і пропозицію на ринку праці, реєструє без­робітних, проводить їх перекваліфікацію, надає інформацію про вільні робочі місця на підприємствах та в організаціях, до­помагає у працевлаштуванні, проводить профорієнтацію мо­лоді, здійснює виплату по безробіттю. Перші біржі праці ви­никли більш як 180 років тому.

Хоча біржі праці — державні установи, але контроль над їх діяльністю здійснюють і профспілки. Поряд з державними, існують і недержавні агентства і бюро з найму, котрі обслуго­вують різні категорії людей і спеціалізуються за фахом, професіями та регіонами. Посередницькі агентства з найму є при про­фесійних, молодіжних та релігійних організаціях тощо.

Через біржі праці держава бере на себе посередницькі функції на ринку праці (зводить роботодавців —покупців ро­бочої сили і тих, хто шукає роботу,— продавців робочої сили). Окрім того, вона здійснює соціальний захист безробітних та тих, хто шукає роботу.

Відрахування у фонд зайнятості, внески до якого пропор­ційно здійснюють як самі працівники, так і фірми, контро­люється державою. Цей фонд може використовуватись по-різному. Наприклад, у Німеччині існують два види виплат по безробіттю: допомога у зв'язку з безробіттям тим, хто стоїть на обліку на біржі праці, і допомога по безробіттю тим, хто не пра­цює взагалі. У Швеції кошти по безробіттю використовуються насамперед на перекваліфікацію, зміну фаху безробітних, а не на виплату їм допомоги.

У цілому ж держава займає чільне місце в регулюванні рин­ку робочої сили. Безпосередньо регулювання здійснюється профспілками, об'єднаннями підприємців і державою. Най­важливішим інструментом регулювання ринку робочої сили є тарифний договір (тарифна угода), що укладається між пред­ставниками найманих працівників — профспілками, з одного боку, і підприємцями або їх спілками, — з іншого.

Тарифні угоди регулюють, насамперед, характер заробіт­ної плати (погодинна, відрядна, відрядно-преміальна) та її ве­личину, тривалість робочого часу й відпусток, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, заходи з безпе­ки праці, внутрішній розпорядок (штрафи, пропускна систе­ма тощо).

Зміст тарифних договорів (угод) передусім визначається тими законами й законодавчими актами, які схвалює держава. Держа­ва, окрім розробки законів функціонування ринку праці, спря­мовує свою діяльність на забезпечення повної зайнятості, тобто на зменшення безробіття. З цією метою вона:

• розвиває підприємництво на основі державної власності та регулює підприємництво на основі інших форм влас­ності;

• розробляє і реалізує програми громадських робіт;

• здійснює закупівлю товарів і послугу приватному секторі;

• через пільгове оподаткування сприяє нагромадженню капіталу у приватному секторі, що веде до створення нових робочих місць тощо.

Як зазначено вище, в кожній країні існує система держав­ного пенсійного страхування, страхування у зв'язку з безробіт­тям, а також виплати через державну систему соціального за­безпечення соціальної допомоги людям, що потрапили в тяж­ке становище через втрату роботи.

У цілому пріоритетними заходами держави в регулюванні зайнятості населення мають бути:

• забезпечення ефективної зайнятості;

• створення рівних умов для громадян у використанні їх прав на працю;

• соціальне партнерство через сумісність інтересів дер­жави, профспілок і підприємств;

• міждержавне співробітництво з питань регулювання потоків робочої сили.

З метою вирішення цих завдань розробляються програми суспільних робіт, програми професійної підготовки молоді та програми допомоги безробітним. Держава також сприяє ство­ренню гнучких форм зайнятості.