3.4. Економічний устрій і форми господарювання

Розвиток суспільного виробництва свідчить про те, що про­тягом тривалих історичних періодів, які охоплюють ряд якісно різних способів виробництва, зберігаються окремі спільні фор­ми економічного життя, зокрема господарювання. Хоча місце й соціальні наслідки тієї або іншої форми господарювання в різних способах виробництва багато в чому неоднакові, деякі їх спільні риси зберігаються.

Спільні економічні форми з часом змінюються, що зумов­лює еволюцію форм господарювання. Але це відбувається знач­но повільніше і за іншими законами, ніж зміна способів вироб­ництва.

Форми господарювання являють собою третій елемент у структурі економічної системи (поряд з продуктивними сила­ми та економічними відносинами). Під господарюванням ро­зуміють особливі форми і методи організації економіки, управ­ління виробничою діяльністю людей, підприємств, регіонів та суспільства в цілому. Кожній економічній системі відповідає певна форма господарювання, однак однотипні форми господарювання можуть бути притаманними різним економічним систе­мам.

Виокремлюють, в основному, недемократичні та демокра­ті і ч 11 і форми господарювання. До недемократичних відносять зосередження економічної влади в єдиному управлінському центрі: деспотизм, командно-адміністративну форму, тоталітаризм. Інколи такі форми господарювання об'єднують під од­нією назвою — азіатська форма господарювання. Під демокра­тичними формами господарювання розуміють "розсіювання" економічної влади між суб'єктами господарювання різного рівня; ухвалення рішень суб'єктами господарювання самостійно без прямих вказівок зверху, на основі самофінансування, само­забезпечення, самооплатності та інших принципів комерційно­го розрахунку. Така форма господарювання дістала назву "євро­пейської".

В умовах змішаної економіки має місце органічне поєднання централізованого регулювання економіки з боку держави і сво­боди підприємницьких структур в ухваленні рішень щодо влас­ного господарювання.

Тема 4

Відносини власності

4.1 Власність як економічна категорія.

2. Структура власності, її типи, види і форми.

3. Суб'єкти й об'єкти власності. Права власності.

4. Тенденції розвитку відносин власності в Україні й у світі.

4.1. Власність як економічна категорія

У системі економічних виробничих відносин суспільства основоположними виступають відносини власності. Річ у тім, що будь-яка виробнича діяльність людей починається з відно­син власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти об'єктивними умовами виробництва: землею, засобами і предметами праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів ви­робництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли говорять про власність, йдеться в першу чергу про те, кому нале­жать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.

Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридич­ний аспект (право володіння, користування, розпорядження), зводить поняття власності до її речових об'єктів і визначає власність як ставлення людини до речей (об'єктів власності). Мар­ксистська політекономія, роблячи наголос на економічну основу (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів власності), ви­значає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Розглядаючи власність як об'єктивні відносини між людь­ми з приводу привласнення ними об'єктів власності й, насам­перед, засобів виробництва, в її економічному змісті будемо розрізняти два аспекти: а) матеріально-речовий (ставлення лю­дей до об'єктів власності; б) соціально-економічний (відноси­ни між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів влас­ності).

Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяль­ності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об'єктів власності зі ставленням людей до самих об'єктів влас­ності, їх використання з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися об'єктом власності, кори­стуватися результатами його функціонування. Тому, розкри­ваючи економічний зміст власності, можна дати таке її визна­чення.

Власність — це сукупність виробничих відносин між людь­ми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу, засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та результата­ми їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння, розпорядження й користу­вання, — це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середови­ща, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

Конкретно вона визначає:

• умови поєднання робітника із засобами виробництва;

• відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

• умови розпорядження й використання чинників вироб­ництва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один з одним. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об'єктами власності, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з при­воду привласнення об'єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна дійти висновку, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-еко­номічну структуру суспільства, економічне й політичне стано­вище класів, соціальних груп людей і їхні взаємовідносини, бо становить основу всіх виробничих відносин суспільства та ви­значає їхню суть.